Зоотехнік Невечеря, щоправда, погукав од червоного кутка:

— Хомо, ти там є чи тебе нема?

— Та ніяка лизя ще не злизала, — почувся голос грибка маслючка від скребкового транспортера. — Хіба мене в труді не видно?

— В труді тебе видно, — мусив визнати зоотехнік Невечеря.

В цей час на корівнику появився голова колгоспу Дим, такий заклопотаний із вигляду, наче весь урожай іще в полі, а метеослужба пообіцяла всесвітній потоп уже на завтрашній день.

— Старший куди пошлють Хома Прищепа на посту? — запитав у зоотехніка Невечері, що трапився назустріч.

— Ген коло скребкового транспортера!

Голова колгоспу йшов так, наче мав під ногами розплавлену магму, а перед собою вглядався з пильністю мисливця, на якого ось-ось має скочити тигр. Коло скребкового транспортера, що рухався в проході, Михайло Григорович зупинився. Його лице ще лукавішим стало, бо коло транспортера Хомою й не пахло, тільки гноєм. Сардонічний усміх пойняв обличчя голови колгоспу, а вуста затремтіли тонким єзуїтським усміхом.

— Хомо Хомовичу! — озвався Михайло Григорович у пустку перед собою. — Добрий вечір!..

І з іскорками-хитринками в зіницях очікував на відповідь.

— Добрий вечір, Михайле Григоровичу, — мовлено зовсім близько хрипкуватим голосом грибка маслючка, хоч його не було ні перед транспортером, ні за транспортером.

—Ану вимикай свою техніку та й підемо побалакаємо.

Хтось невидимий натиснув червону кнопку, й транспортер заглух.

— Я ж бо сьогодні заходив до вас, щоб побалакати по ділу, та хіба вас одірвеш від телефонної трубки? — докірливо прозвучав голос грибка маслючка. — Ну, здрастуйте, чи що...

Доярка Христя Борозенна, проходячи мимо скребкового транспортера, бачила, як голова колгоспу Дим простягнув перед собою правицю, наче для привітання, і як його долоня з вузлуватими пальцями склалась так, наче невидима рука міцно відповідала на потиск. Колишня комсомолка Христя Борозенна вже ладна була перехреститись, бо голова колгоспу ще й своєю лівицею начебто когось поплескав по плечу, — але ж кого поплескав? І ще всміхнувся комусь — але кому?

Зоотехнік Невечеря не менше подивувався, коли повз нього пройшов голова колгоспу Дим, розмовляючи сам із собою, але підморгував так, наче мав і співрозмовника.

— Даруй, що не побалакали зранку, аж тепер знайшов вільну хвилинку.

Далеке небо цвіло зірками, поміж яких світляною цяткою посувався штучний супутник, наче краплина живого срібла. Зупинившись коло ставу, що дихав холодною водою, куширем і лепехою, Михайло Григорович поглянув на електричні вогні в селі, яке розляглось на горбистому протилежному березі.