— Михайле Григоровичу! — пролунав палкий голос Хоми. — Невидимці самі для себе складуть закони.

— Що?! Невидимці самі складуть закони? І які це будуть закони — теж невидимі? — Гнів почав тіпати могутньою постаттю голови колгоспу, якому доводилось вскакувати з однієї халепи в іншу. — Гаразд, коли чесний невидимець — такий, як ти, Хомо! А коли розведуться невидимці з ділами невидимими? Добре, коли невидиме діло хороше, а коли невидиме діло погане? Коли видимий урожай, то він таки видимий, а коли невидимий урожай?

— Та поміркуйте, Михайле Григоровичу! — почувся хоч і доброзичливий, а все-таки лукавий голос старшого куди пошлють. — Коли видимий неврожай — це погано, а коли невидимий неврожай, то краще, бо ніхто не бачить, з невидимого неврожаю та вигода, що до відповідальності не притягнуть!

— Що? Вигода з невидимого неврожаю?

— А ще з невидимих неполадок вигода чи з невидимих недоглядів, так що не скажіть, Михайле Григоровичу!

— А ти, Хомо, бестія, — засміявся голова колгоспу, й сміх його істеричний покотився над водою споночілого ставка. — Тільки з путі істини не збивай людей... Народ наш хоче бути видимцем! Ось я — видимець, так? Приходжу в свій кабінет — і мене всі бачать. А якби я став невидимцем — і з трибуни виступав, що сказали б про такого голову? Чи потрібен був би я, невидимець, своїй жінці? А які б у неї діти народились, якби її чоловік обернувся ще в парубоцтві на невидимця? Теж немовлята-невидимці? Та хіба дитину-невидимця так побавиш, як дитину-видимця?.. Значить, так, Хомо! Поставив експеримент на своїй шкурі — й годі, не спокушай яблунівських колгоспників, бо діло це темне й зовсім не вивчене. Авжеж, якомусь аліментникові чи ледареві закортить стати невидимцем! Або злодієві чи казнокрадові... Гляди, не видавай секретів, як ти став невидимцем, бо хоч ти зараз і невидимець, а начальник міліції сам товариш Венеційський управу на тебе знайде.

— Як став невидимцем? — почувся провинний голос грибка маслючка. — Дурне діло нехитре. Наковтався всякої всячини — ось і все.

— А видимцем стати годен?

— Та годен, Михайле Григоровичу, тільки не тут, бо я ж без штанів, геть роздягнений.

— Ну, бувай здоровий, Хомо, завтра виходь на корівник у штанях. Може, ти на одязі й зекономиш, а я таки втрачу посаду... Від сорому тоді доведеться обернутись на невидимця!

В пустку осінньої ночі голова колгоспу Дим простягнув руку на прощання й відчув міцний потиск невидимої руки невидимого чудотворця Хоми.

— Може, й правда ваша, — почувся його сумний голос. — Бо справді не вгадаєш, що творилося б у «Барвінку», якби всі стали невидимцями й жили за невидимими законами.