— Правда ж бо, славно жити на цьому світі, Хомо? — замріяно озвався голова колгоспу.

— Славно, — почулось поряд у голубуватій темряві. І вже скоромовкою, навіть вибачливо: — Я до вас навідувався зранку, хотів побалакати, але ж у вас клопоту стільки. Ну, я й подався геть. Знаєте, раз науково-технічна революція, то не можна сидіти склавши руки, правда? Ось ще одну ідею свою на практиці перевіряю, себто на собі.

— Ідею, кажеш? Надумав невидимцем стати, Хомо?

— Еге ж, невидимцем, Михайле Григоровичу, — пролунав винуватий голос невидимця Хоми. — Бо хтось же має спробувати в нашому колгоспі «Барвінок» на своїй шкурі, як то живеться невидимцеві, а то, глядіть, шє випередять нас отам, за океаном.

— Значить, за пріоритет колгоспу «Барвінок» дбаєш?

— Еге, за пріоритет! — відказав невидимець Хома й навіть в атаку кинувся на голову колгоспу: — Хоч я й невидимець, а працюю незгірше, ніж видимець. А деякі наші видимці то й гірше трудяться за Хому-невидимця!

— За роботу я мовчу, Хомо, тут претензій нема. Але навіщо ти цілуєш яблунівських дівчат і молодиць?

— Ну, поцілував одну-другу, але ж рукам волі не давав! Та й хто стримався б, щоб не поцілувати?

— Таки й справді не знаєш, чого від тебе чекати за хвилину. Значить, кажеш, до такого спонукає науково-технічна революція? А яка реальна віддача твого експерименту?

— Реальна віддача?.. Ну, хоча б економлю на одязі! — Голос невидимого грибка маслючка пожвавішав, як в’юн на гарячій сковороді. — Бо навіщо иевидимцю одяг?

— Значить, ти, Хомо Хомовичу, роздягнений? — спантеличено поспитав голова колгоспу, вглядаючись у порожнісіньку темряву перед собою, звідки линув голос невидимого чудотворця. — По Яблунівці та по корівнику ходиш без штанів?

— Михайле Григоровичу, а хто бачить, що я роздягнений, раз я невидимець? Кому яке діло?

Голова колгоспу, стоячи над ставом, надовго задумався, Неподалік на воді скинулась риба, розбивши сторожку тишу. Смутно й ніжно пахло м’ятою та водоперицею.

— Чортівня якась, — глухо озвався Дим. — Тепер ти вже невидимець... А якщо інші колгоспники стануть невидимцями? Бо за тобою, Хомо Хомовичу, люд піде! Ох і перепаде ж мені в районі, що, мовляв, у «Барвінку» невидимці роблять по всіх ударних об’єктах.

— Може, не перепаде, Михайле Григоровичу? — почувся благальний, провинний голос старшого куди пошлють. — По-перше, економія на одязі... Ще якісь вигоди мають бути від невидимців, наука дослідить!

— Наука дослідить! — передражнив роздосадуваний голова колгоспу Дим. — Добре, як наші колгоспні невидимці не цуратимуться роботи, а як ледарюватимуть? Хіба я з них суворо спитаю, коли вони хоч і люди, а все-таки невидимці? Яка відповідальність із невидимців? Та для невидимців ще не писано жодного закону, то хто для них поскладає закони?