І Мартоха замовкала, бо хоч і не знала, та не могла не здогадуватись, як мудра яблунівська молодиця, що раз Хома сказав про оджас, значить, він зараз усю енергію тіла й свідомості обернув на духовну силу й зосередив у мозку. «Е-е! — потай міркувала Мартоха. — Я не ота кума, що без ума, а в її кума й того нема, я бачу, що мій Хома взявся до. великого ума! »

Подеколи старшого куди пошлють облягали такі тяжкі думки, що він несподівано сам для себе виходив у астрал. Як це йому вдавалось? А вдавалось так, що видиме тіло Хоми, взуте й одягнене, чи в хаті сиділо й сьорбало борщ, чи морочилося коло скребкового транспортера на корівнику, а в цей час так зване астральне тіло старшого куди пошлють виходило в астрал. Еге ж, ніхто б не сказав, що зараз Хома прогулює на роботі чи не сповняє біля Мартохи того, що повинен сповняти законний чоловік біля своєї законної жінки, а насправді все було зовсім не так, тільки хто ж тямив, що не так!

Виходячи в астрал, грибок маслючок у нападі дрібного марнославства якусь мить-другу дозволяв собі помилуватися своїм фізичним тілом, відданим пристрастям земним, а тоді вже зі швидкістю думки зринав у небеса над Яблунівкою. Тут, у прозорих хвилях ефіру, грибок маслючок почувався істотою неземною, він почувався богом, який скрізь — і водночас ніде, який вмістив у собі весь мислимий і немислимий світ і все мислиме й немислиме в світі, який є живою природою і водночас жива природа є ним самим, у якого форма є змістом і водночас зміст є формою.

Перебуваючи в астралі в небесах над Яблунівкою, грибок маслючок із ким тільки здибався тут! Авжеж здибався з тими, хто також вийшов в астрал, бо вже тут заведено споконвіку, що віл знається з волом, а астральне тіло знається з астральним тілом... Йому цікаво було зустрічатися з астральними тілами людей ще з печерних віків, яких легко розпізнавав по одягу зі звірячих шкур і кремінних сокирах у лівиці чи правиці. Астральні тіла скіфів здавалися легшими й прозорішими, ніж виходців із палеоліту, й Хома навіть вітався з деякими, бо легко сходився не тільки з людьми, а й з їхніми астральними тілами. А вже козацькі астральні тіла, що заникували в небеса над Яблунівкою, то й зовсім грибка маслючка мали за свого...

Не думайте, що астральне тіло Хоми весь час витало над Яблунівкою та землями колгоспу «Барвінок». Зі швидкістю мислі він переносив своє слухняне астральне тіло то до білих ведмедів, що ховались від полярної хуги поміж крижаних торосів, то на тихоокеанські рожеві коралові рифи, об які билась шовкова лазурова хвиля, то в сахарську оазу, де на сухих вітрах тропіків шелестіли пальми. Полюбляючи гострі відчуття, Хома в астралі вдавався до того, до чого б він ніколи не вдався на колгоспному корівнику: неодмінно вишукував над планетою грозу, щоб атмосферними розрядами полоскотати собі нерви. І хоч блискавка в небесах лине з невблаганною апокаліптичною швидкістю покари, проте астральне тіло старшого куди пошлють завжди бігло попереду блискавки, завжди встигало втекти, — й після таких ігрищ із блискавкою Хома почувався наелектризованим, високовольтні його почуття віяли озоном!