Крім прикритих відчуттів, звідував у цей період тракторозавр Хома й відчуття приємні, коли барвисті метелики, спершу появляючись у галюцинаціях, матеріалізувались, і він їх бачив, милувався — хай то під дірявим накриттям тракторного стану, куди задував холодний осінній вітер, чи на колгоспному подвір’ї, коли доставляв силос на корівник... Метелики творили феєричне видиво, що налаштовувало тракторозавра Хому на святковий лад, і він милувався мінливою пістрянкою, таволговою гострянкою, звичайною лишайницею, совкою мома, очкастою зубчаткою, звичайною ведмедицею, сріблястою лункою і стяжівками — голубою, жовтою, червоною!

Це були найкращі хвилини в житті тракторозавра Хоми Хомовича Прищепи, коли він бачив довкола безліч метеликів, яких ніхто не бачив, але, звичайно, не можна сказати, що в нього були метелики в голові, раз їх не було в природі в таку осінню непогідь.

Коли в тракторозавра Хоми нагрівалась коробка передач, або самоперемикалась передача, або вмикалось дві передачі одночасно — тоді він спізнавав геть дивний стан: начебто він полуниця з вусами та з червоними ягодами, яку хочуть схрестити з безвусою полуницею, що має білі ягоди... що він обернувся на графік залежності коефіцієнта завантаження технологічного комплексу машин від площі посіву культури кукурудзи... А ще — ніби він обернувся на пісню, яку співано колись, а вона й досі звучить у повітрі: гей, гук, мати, гук, де козаки п’ють, і веселая та доріженька, куди вони йдуть...

Глибокі надра підсвідомості тракторозавра Хоми, космічні провалля його психіки — з допомогою яких унормованих закономірностей можна їх осягнути? Тут безсилі як яблунівський механік першої руки, так і доктор Фрейд із його суб’єктивно-ідеалістичним ученням. Бо який механік, бо який Фрейд пояснить явище — коли вузли й деталі тракторозавра Хоми змащували в’язким трансмісійним маслом, він почувався географічним парадоксом, себто озером Балхаш, яке, розташоване в краю із сухим континентальним кліматом, одну половину має прісної води, а другу — солоної? Як, виходячи з постійної боротьби між свідомим і підсвідомим, доктор Фрейд зумів би пояснити відсутність розжарювання в лампах освітлення тракторозавра Хоми, несправність проводів, запобіжників, — за такої ситуації він сам собі здавався дерев’яною скульптурою Христа скорботного з Молчинського монастиря XVII століття в Путивлі?

Не тільки доктор Фрейд, не тільки його послідовники Фромм і Хорні, не тільки заповзятливий механік із колгоспу «Барвінок» нездатні збагнути цей самодіяльний і, можливо, рукотворний феномен, пойменований тракторозавром Хомою. Не годен до кінця збагнути й сам автор, котрий, здається, повинен знати грибка маслючка як своїх п’ять пальців. Але не знає! Тому-то автор страждає й мучиться від безмежності свого героя, від його невичерпності, від його невбувної загадковості, якої з часом не меншає, а більшає, й абсолютна істина про Хому відсувається все далі й далі, підтверджуючи справедливу думку, що до осягнення абсолютної істини можна лише прагнути — й ніколи не осягнути.