Щоб зрозуміти, що тут відбувається, я перевів погляд на обличчя присутніх, намагаючись прочитати у них відповідь, і раптом зустрівся з очима Марини. Те, що я в них прочитав, не полишило у мене ані найменшого сумніву: вони були сповнені страху і жалощів. Я збагнув, що на мене чекає якась жахлива смерть. Але перш ніж я устиг усвідомити те, що відбувалося, і щось зробити, жерці, або, як їх називають індіанці, паба, схопили мене і потягли з будинку. Усі присутні, окрім касика і Марини, висипали слідом за нами.

Я побачив, що знаходжуся на великій базарній площі, оточеній красивими кам’яними будинками; лише зрідка серед них траплялися глиняні хатини. Площа швидко заповнювало юрмисько — чоловіки, жінки і діти — всі прагнули подивитися, як мене ведуть до високої піраміди, на вершині якої палав вогонь.

Біля підніжжя піраміди мене заштовхнули до невеликої кімнати, вирубаної в товщі каменю. Тут ще кілька жерців зірвали з мене весь одяг, окрім пов’язки на стегнах, і поклали мені на голову вінок із квітів. У цій кімнаті вже перебували двоє індіанців; судячи з їхніх спотворених жахом облич, вони були теж приречені на смерть.

І тут десь угорі над нашими головами тривожно, гучно пролунав барабан. Нас вивели з кімнати і помістили в середині численної процесії жерців так, що я виявився попереду приречених індіанців. Жерці затягли якийсь гімн, і ми почали підійматися спіральними сходами піраміди, поки нарешті не досягли верхнього квадратного майданчика із сторонами завдовжки приблизно сорок футів. Звідси відкривався чудовий краєвид на місто і околиці внизу, але мені було не до того. Навпроти мене на іншому краї майданчика стояли дві дерев’яні башти — храм бога війни Уїцилопочтлі і храм бога повітря Кецалькоатля. Крізь відчинені навстіж двері храмів виднілися страхітливо-потворні, витесані з каменю, постаті обох богів, а перед ними на низеньких вівтарях плавали у великих золотих чашах серця вчорашніх жертв. Стіни храмів вкривали зсередини відворотні і страшні картини. Напроти башт горів на великому вівтарі непогасний вогонь, перед вівтарем височів прямокутний опуклий згори блок із чорного мармуру, схожий на звичайний стіл, які стоять у нас в харчевнях, а поряд лежав величезний круглий камінь із мідним кільцем посередині.

Щойно ми досягли верхнього майданчика, як мене схопили і поставили на круглий камінь. Тут на мене начепили шкіряний пояс, прив’язаний до мідного кільця мотузком. Потім мені сунули в руки спис, роздали такі ж самі списи двом приреченим індіанцям, які йшли слідом за мною, і знаками наказали почати бій: індіанці мали нападати, а я — захищатися. Верховний жрець подав знак, наказуючи індіанцям почати бій, проте обидва вони були такі перелякані, що не рушили з місця. Тоді жерці почали шмагати їх батогами, і нещасні кинулися до мене, волаючи від болю. Один з них перший досяг каменя. Я ударив і пронизав списом його руку. Упустивши свою зброю, він відскочив убік, і другий індієць пішов за ним. Вони не хотіли боротися за життя, і ніякі удари батогів уже не могли їх змусити битися зі мною.