І тут мене попросили вийти з паланкіна. Під ноги мені підстилали килими і кидали квіти, проте мене охопив жах, бо я подумав, що зараз мене принесуть в жертву мені самому або якомусь іншому богу. На щастя, це виявилося не так. Біля краю верхнього майданчика — дуже близько я підходити відмовився, побоюючись, щоб мене не зіштовхнули несподівано вниз — сам верховний жрець оголосив багатотисячному натовпу про мій божественний сан, і всі — юрба на майдані і жерці на піраміді — молитовно схилилися переді мною. Церемонія тривала нескінченно. У голові мені паморочилося від усіх цих молінь, музики, зойків і скривавлених трупів, і я зітхнув полегшено, коли ми, нарешті, рушили назад до Чапультепека.

Проте тут на мене чекали нові почесті. Мені відвели цілу анфіладу прекрасних кімнат, які примикали до покоїв самого імператора, і урочисто оголосили, що відтепер усі родичі і домочадці Монтесуми стають моїми слугами, і той, хто посміє не послухатися мого веління, буде скараний на смерть.

І тут я, нарешті, уперше втрутився, воліючи залишитися на самоті, щоб хоч трохи прийти до тями. Слугам я звелів приготувати святкову трапезу в покоях принца Куаутемока, де сподівався зустрітися з Отомі.

Наставники і знатні воїни з моєї свити хотіли було заперечити, мовляв, цієї ночі мій слуга Монтесума прагне відсвяткувати зі мною, проте я не змінив рішення. Врешті-решт вони пішли собі, попередивши, що повернуться за годину, щоб відпровадити мене на бенкет. Я з насолодою здер із себе усі божественні брязкальця, впав На ложе і поринув у думки. Дивне збудження оволоділо мною. Хіба я не був богом і хіба влада моя не була майже безмежною? Проте ушнипливий розум ставив каверзні питання. Заради чого мене зробили богом і чи надовго я збережу цю владу?

Не минуло й години, як мої знатні наставники і слуги повернулися з новим вбранням і оберемками свіжих квітів. Одягнувши мене і прикрасивши вінками, вони рушили слідом за мною в покої Куаутемока. Попереду йшли вродливі жінки, награючи на музичних інструментах.

Принц Куаутемок вже чекав на нас. Тут мені виявили такі почесті, неначе я, його недавній полонений, був самим імператором. І одночасно мені здалося, що принц був чимось збентежений, а в очах його світилося співчуття. Нахилившись до нього, я пошепки запитав:

— Що все це означає, принце? Я справді бог чи наді мною знущаються?

— Тс-с-с! — відповів він ледве чутно, низько схиляючись переді мною. — Для тебе це і добре і погано, друже мій теулю. Згодом я тобі все поясню.

І вже уголос додав:

— О Тескатліпоко, бог богів, чи бажано буде тобі, щоб ми розділили трапезу разом з тобою, чи ти бажаєш залишитися один?