Нічого не розуміючи, я встав їй назустріч. Зазвичай принцеса ніколи не приходила до мене сама, але я подумав, що у неї до мене якась нагальна справа.

— Прошу тебе, сядь, — збентежено промовила Отомі. — Тобі не личить стояти переді мною.

— Чому ж? — запитав я. — Якби я навіть не поважав тебе, як принцесу, я все одно віддав би належне твоїй красі.

— Досить слів! — перервала мене Отомі граціозним жестом руки. — Я прийшла сюди, о Тескатліпоко, за стародавнім звичаєм, бо я принесла тобі звістку. Ті, хто стануть твоїми дружинами, обрані. Я маю назвати тобі їхні імена.

— Говори, принцесо Отомі!

— Це… — і тут вона назвала імена трьох дівчат.

Я знав, що вони були першими красунями в країні.

— Мені здалося, що їх повинно бути четверо, — промовив я з гіркою усмішкою. — Чи у мене відняли четверту дружину?

— Так, їх четверо, — відповіла Отомі і знову замовкла.

— Говори ж! — закричав я, — Скажи мені, котру із цих нещасних обрали за дружину жалюгідному полоненому, приреченому на жертвопринесення?

— Тобі обрали одну дівчину дуже високого роду, що мала інші титули, аніж той, яким ти її нагороджуєш, о Тескатліпоко.

Я здивовано глянув на неї, і Отомі тихо промовила:

— Четверта і перша серед усіх — це я, Отомі, принцеса племен отомі, дочка Монтесуми,

— Ти! — вигукнув я, падаючи на подушки ложа. — Невже ти?

— Так, я. Слухай! Я була обрана жерцями як найвродливіша дівчина Анауаку, хоч я і негідна такої честі. Мій батько, імператор, шаленів і сказав, що його дочка зроду не стане дружиною полоненого, який має померти на жертовному вівтарі. Але жерці відповіли йому, що в такий час, коли боги розгнівані, він не повинен вимагати винятків для своєї дочки. “Хіба найзнатніша жінка країни не гідна бути дружиною бога?” — запитали вони. І тоді мій батько згодився і сказав, що хай буде так, як я побажаю. І я сказала, що в нашій юдолі скорботи найгордовитіша має принизитися до праху під ногами і стати дружиною полоненого раба, названого богом і приреченого на жертвопринесення. Так я, принцеса Отомі, згодилася стати твоєю дружиною, о Тескатліпоко! Але якби я знала тоді те, що читаю нині в твоїх очах, я б, напевно, не згодилася. У своєму приниженні я сподівалася знайти хоча б іскру любові, щоб потім померти поряд з тобою на вівтарі, бо звичай мого народу, якщо я схочу, дає мені на це право. Проте тепер я бачу — ти мені не радий. Відступати вже пізно, але ти можеш не боятися. У тебе будуть інші, а я тебе не потривожу. Я сказала все, що мала сказати. Можу я тепер піти? Урочиста церемонія призначена через дванадцять днів, о Тескатліпоко!