Петерсон робить крок, тримаючи на прицілі старого і дівчину, але Себастьян стоїть непорушно, тепер і його паралізував страх.

— Гер Ленау, та зрозумійте ж, дум спіро сперо!

«Поки дихаю, сподіваюсь». Звуки латини, та ще в устах Рут, повертають Себастьяну Ленау спокій, занурюють у звичний світ роздумів.

«Поки дихаю, сподіваюсь!» Що Рут хотіла цим сказати? Невже вона знайшла якийсь вихід з становища, що склалася? Дівчина знову багатозначно стискує його пальці. Він мляво відповідає на потиск, тільки для того, щоб заспокоїти її. Молодості властиво тішити себе надіями. А він, на жаль, давно звик дивитись на життя тверезими очима. Зараз його найбільш хвилює інше: о дванадцятій повинен зайти Ернст, занести батькові фармакологічний довідник, що його він видивився десь у вітрині і обіцяв купити під час обідньої перерви. Що ж буде, коли він побачить опущені жалюзі й зачинені двері? Безумовно, це його стривожить. Якщо він почне наполегливо стукати… Серце старого завмирає, він уже бачить сина з простреленою головою, вмираючого на тротуарі. Ні, Рут має рацію, поки живий, не можна розлучатися з надіями, треба шукати вихід, діяти.

— Що нам тепер робити? — з викликом запитує Рут.

Петерсон, певне, не чує її. Очі його прикуті до східців, що ведуть у верхню кімнату.

— Там хто-небудь є? — запитує він, киваючи на східці.

— Нема… нікого… — навмисне затинається Рут.

Непевний тон її відповіді занепокоїв Петерсона.

— Обом стояти біля нижньої сходинки. Якщо ти збрехала, начувайся.

Задкуючи, він підіймається сходами, не зводячи пістолета з старого й дівчини. Східці біля дверей у кімнату забирають праворуч, тепер Петерсону не видно тих, хто стоїть унизу. А треба ще відчинити двері, оглянути кімнату. На це й розраховує Рут.

— Швидше передайте мені запасний ключ, — поспіхом шепоче вона. — Сядете переписувати старі рецепти й накажете мені допомагати. Я… — Вона обриває фразу, ховає ключ у кишеню фартушка, дістає хусточку, тре нею очі.

— Чого розхлюпалась? — підозріло запитує Петерсон, спускаючись сходами.

— Хіба не зрозуміло? — відповідає Ленау. — Ви двічі мало не спіткнулися, задкуючи по східцях, палець міг би натиснути на курок, і куля влучила б у кого-небудь з нас. Взагалі, я радив би вам опустити пістолет. Ми не чинитимемо опору. Що можуть зробити з добре озброєним джентльменом старий і молода дівчина.

— Ач, які слабкодухі. Нічого, потерпіть, поки я не огляну інші приміщення. Іди вперед, он туди!

Він кивнув на провізорську. Оглянув її, потім примусив повести його на кухню, заглянув навіть у комірчину, де зберігалися продукти.