— Гер Ленау, погляньте-но! — каже вона тихо, косуючи на Петерсона. Той захоплений журналом і не звертає на них найменшої уваги. — Про цього лікаря кажуть, що він одного разу… — Вона схиляється до вуха старого і тихо шепоче: — Накажіть мені витерти ганчіркою підлогу. Я почну від тієї стіни. Коли наближусь до дверей, ви вийдіть у провізорську і впустіть що-небудь на підлогу, наприклад, графин з водою. Почувши шум, він кинеться подивитися, в чому справа, я тим часом, а ви… — Петерсон перегортає сторінку, і Рут, не обірвавши фрази, тільки ледь змінивши тон, голосно запитує: — То відкласти цей рецепт? Вдруге наш вельмишановний гер Ленц помиляється в дозуванні. Якщо й надалі він буде такий неуважний…

— Гаразд, доведеться увечері зайти до нього. Дайте мені чистий бланк, я сам випишу ліки в потрібних дозах.

Рут неквапно стежить за його рукою, на довгому аркушику тільки три слова: «Нам треба поговорити наодинці».

Дівчина ледве не плаче від розчарування. Невже так важко зрозуміти те, що вона не встигла доказати? Якщо двері будуть відчинені, хтось з постійних клієнтів неодмінно намагатиметься ввійти, незважаючи на спущені жалюзі. І кожному впаде у вічі те, що двері не зачинені на засув, а з жалюзі зняті замки. Це викличе тривогу. З одинадцятої до дванадцятої — години пік. Люди йдуть потоком. Хтось смикне за ручку і увійде в зал. Треба, щоб батько Ернста, заховавшись за дверима провізорської, жбурнув під ноги злочинцеві столик або оглушив його ззаду чимось важким. Тоді ті, хто ввійде, накинуться на нього і обеззброять. Втім, важко передбачити, як розгорнуться події далі.

Намилувавшись красунями в журналах, Петерсон відсовує їх, підводиться і ходить по кімнаті, мов загнаний у клітку звір, насторожено прислухаючись до звуків, що долинають з вулиці.

Не в змозі стримати нервове збудження, дівчина теж підхоплюється з місця.

— Може, ви оберете інше місце для прогулянок, — сердито каже вона Петерсону. — Голова й без того болить від писанини, все пливе перед очима.

— Спокійно, Рут! — зупиняє її Себастьян. — Голова болить тому, що ми з тобою ще не снідали. Гер Клуге, сподіваюсь, ви дозволите нам на кілька хвилин вийти, щоб випити гарячої кави і з’їсти по бутерброду? — Не чекаючи відповіді, старий підводиться і спокійно прямує на кухню.

— Якщо приєднаєтесь до нас, я можу приготувати і вам кілька бутербродів.

— Ти стала навдивовижу лагідною. З чого б це?

— Бережу нерви. Оскільки вже нам випало терпіти вашу присутність до шостої години, доведеться дотримуватись нейтралітету.

— Он якої заспівала! Ну гаразд, іди, може, після снідання ти зовсім подобрішаєш.