— Рут, не так поспішливо. Спочатку запитаємо нашого гостя, чи цікавлять його журнали? Я хочу йому дещо запропонувати.

— Що?.. Що?.. — В голосі Рут гіркота відчаю, безпорадність.

Ленау намагається відволікти увагу Петерсона від дівчини.

— Гер Клуге, Рут може принести вам журнали і таблетки фенаміну. Я добре розумію ваш стан: ви до краю виснажені погонею, ваше тіло і мозок прагнуть відпочити. Ви боїтеся заснути — у вашому становищі це цілком резонно. Хочу запропонувати вам інший вихід: допінг. З допомогою фенаміну. Це перевірений препарат. Якщо вас влаштовує штучний допінг…

— А де гарантія, що ви не підсунете щось інше?

— Тоді давайте разом підемо в провізорську, я покажу вам шухлядку, де лежить препарат. Сподіваюсь, ви зумієте прочитати етикетку. Потім самі візьмете таблетки. Для цілковитої певності дасте випити мені й Рут.

— Казанок у тебе варить, старий!

Вони втрьох заходять до суміжної кімнати. У високій, на всю стіну шафі знайшли шухлядку з фенаміном, — на ньому написано чорним по білому. Петерсон уголос прочитав назву, дістав пригорщу таблеток.

— Пийте, — наказує він старому й дівчині, перекочуючи на долоні маленькі білі горошинки.

Коли обоє виконали його наказ, він хвилин п’ятнадцять уважно спостерігав за ними.

— Як бачите, піддослідні морські свинки живі й здорові! — задерикувато кинула Рут, забираючи зі столу газети й журнали. Щойно пережитий страх зник, вона вже впевнена, цілком упевнена, що зуміє обманути Петерсона і помститися за Клару.

— Я майже дві ночі не спав, — поскаржився Петерсон Ленау. — Одна таблетка мені не допоможе. Можна випити всі?

— Боронь боже! Велика доза зашкодить здоров’ю. Прийміть спочатку три таблетки, потім ще три близько шостої години. На дозуванні ліків я розуміюсь.

— Дивно! У ваших інтересах було б звалити мене з ніг.

— Існує, гер Клуге, таке поняття, як професійна честь. Жодного разу в житті я не поступився нею.

— Ого, який гонор! Ну, просто театр! Втім, сказане мене цілком влаштовує. І як доказ цього — ось! — Він укинув до рота таблетки, запив їх склянкою води. Решту акуратно загорнув у папір, заховав у кишеню.

— А тепер беріть журнали й розташовуйтесь де хочете. — Рут тицьнула йому в руки все, що відібрала. — А ми займемося справою.

Рут і Ленау знову схилились над рецептами. Час від часу дівчина просить прочитати якесь нерозбірливе слово і кидає колючі репліки на адресу тих лікарів, які не шкодують ні чужих очей, ні чужого часу. Вона хоче привчити Петерсона до того, що під час роботи вони з Ленау розмовляють, притупити його слух. Інакше їй не сказати того, що вона повинна сказати. І якомога швидше. Немає сил перебувати в товаристві вбивці, виконувати його забаганки, залежати від його настроїв. Петерсон роздивляється журнал з напівголою красунею на обкладинці. Вуха у нього горять, і він час від часу хтиво облизує губи. Може, вона й справді так полонила його, що примусила забути про обережність. Навмання назвавши якісь ліки, Рут підсовує рецептурний бланк ближче до старого.