— Так, так, ти маєш рацію… Містере Пет… Клуге! Нам треба виписати дублікати рецептів, приготувати ліки. Це не заважатиме, ми працюємо тихо.

Петерсон розімлів від їжі й кави, він настроєний благодушно.

— Робіть, що хочете! Тільки щоб я вас бачив… — Він демонстративно дістає з кишені пістолет, хоче покласти його на стіл і морщиться.

— Зараз приберу, — похоплюється Рут. Вона бере з сусіднього столика тацю, ставить на неї весь посуд, змітає крихти з столика і запитально дивиться на Петерсона. — Супроводжуватимете мене?

— Тобі так подобається моє товариство?

— Це ж ви ходите за мною, а не я за вами.

— Цього разу можеш іти сама, нікуди ти не дінешся. Тільки — одна нога там, друга тут.

Дівчина відносить посуд і одразу ж повертається. Гер Ленау вже розклав на одному з столиків все необхідне для роботи.

— Перепишемо спочатку все з позначкою «цито», — голосно наказує Ленау, простягаючи Рут кілька довгих рецептів тижневої давності і стосик чистих бланків.

Дівчина старанно виводить незнайомі латинські назви. Відчуваючи на собі уважний погляд Петерсона, вона не наважується написати те, про що хоче попередити старого. Чим ближче до здійснення задуманого, тим більше вона боїться. Перед очима пливуть зелені кола, пальці тремтять.

— Чорт забирай, можна збожеволіти від нудьги! — раптом вигукує Петерсон, якого знемагає дрімота. — Чи нема у вас якого-небудь комікса?

— На жаль, немає. Але в моїй кімнаті є нові американські журнали. Рут не встигла розкласти їх по столиках. Принести вам чи самі візьмете?

— Доведеться самому розім’ятися. — Петерсон ліниво підвівся, хвилину постояв, дивлячись собі під ноги. І знову опустився на стілець. Помітно, що він страшенно втомився, його знемагає нездоланне бажання спати.

— Не було б тут вас, — монотонно бубонить він, немов розмовляє вголос сам з собою, — я б до шостої міг спокійно виспатись. А що мені, власне, заважає лишитись самому? Трухлявий старий, якому все одно помирати, і дівчина-курча, яку я можу придушити одною рукою…

Монотонність його мови, порожній погляд, в якому не миготить навіть іскорка роздратування, лякає більше, ніж спрямоване дуло пістолета. Отже, все марно! Даремно вони прагнуть удаваною покірністю приспати його пильність. План порятунку все детальніше вимальовується в голові Рут. Але тепер усе може провалитись, скоро повинен прийти Ернст… Що ж робити?

Ще не знаючи, на що зважитись, дівчина підводиться з місця. Хай тільки цей негідник наблизиться до неї. Тої ж митї вона, мов дика кішка, стрибне на нього і нігтями вчепиться йому в обличчя. Він не чекає нападу, і батько Ернста встигне стільцем оглушити мерзотника. Тоді вони виб’ють з його рук пістолет і вихоплять з кишені ніж. А далі…