Переступивши поріг кухні, Рут перевела дихання. Петерсон не пішов за ними.

— Гер Себастьян! Нам залишається одне — якнайшвидше відчинити двері,— гарячково зашепотіла дівчина. — Запевняю вас, я зроблю це так спритно, що він нічого не помітить. Нам прийдуть на допомогу. Обов’язково прийдуть. І тоді…

— І тоді скоїться новий злочин, — різко перебиває дівчину Ленау. — Невже ти не розумієш: він вистрелить у першого, хто ввійде до аптеки. Ми не маємо права рятувати себе, підставляючи під кулю інших.

— Отже, скоритися й чекати шостої години?

— Ні! Ти вискочиш на вулицю, накинеш на двері засув ї після цього подзвониш у поліцію. Ми перейдемо в провізорську і готуватимемо ліки, потім я пошлю тебе вниз по гарячу воду, і ти відчиниш двері…

— А ви? Залишити вас одного? Нізащо!

— Рут, ти повинна зробити так, як я сказав. Між одинадцятою і дванадцятою зайде Ернст. Подумай, що саме в нього може влучити куля вбивці. Адже Ернст злякається і намагатиметься проникнути в аптеку.

— Тоді будемо діяти зараз же, негайно! Я не витримаю довгого чекання. До того ж і він, як мені здається, починає нервувати.

Петерсон і досі ходив з кутка в куток, не знаючи, куди себе подіти.

— А тепер дозвольте нам піти в провізорську готувати ліки, — заговорила Рут. — Якщо хочете, ходімо з нами, посидите з нами. Там, до речі, горить камін. Можете сісти біля нього, роззутися й висушити черевики, — дивіться, як забруднили підлогу.

— Дівчина має рацію, гер Клуге. Перед далекою дорогою треба, щоб ноги були сухі. Зараз принесу вам свої домашні капці і підкину в камін брикету…

Спокуса посидіти біля каміна була велика. Погода надворі погана, Петерсон промок і замерз, пробираючись до аптеки крізь руїни. Тим більше, він пересвідчився, що в аптеці, крім старого й дівчини, нема нікого. Він сидітиме поряд з ними, вчинити вони нічого не зможуть: ключ від дверей у нього. До телефону він заборонив підходити. Вони, певно, змирились з тим, що відбувається, і чекають, коли він сам піде звідси.

— Гаразд, працюйте, дідько з вами, — промурмотів Петерсон і рушив у провізорську слідом за Рут і старим.

Ленау відчинив дверцята кахельного каміна, вкинув туди декілька брикетів. Синій вогник полум’я облизав їх.

Петерсон усівся біля вогню, скинув черевики, встромив ноги в капці, до були йому замалі, Ленау підійшов, дістав з шафи всілякі порошочки, пляшки, тюбики. Рут поставила на стіл мініатюрні аптечні терези.

Відтак вони всілися за довгий робочий стіл і почали щось розтирати, важити, міряти, збовтувати.

Незважаючи на фенамін, Петерсона від цієї тиші знемагала дрімота, він героїчно боровся з нею, але час від часу клював носом.