А в цей час карета «швидкої допомоги» везла важкопораненого Себастьяна Ленау. Він був непритомний. Біля нього сиділа, ридаючи, Рут.

РОЗДІЛ СЬОМИЙ «Маленький слід»

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

«Маленький слід»

В робочому кабінеті Шульца пролунав телефонний дзвінок. Перехилившись через стіл, Фред зняв трубку.

— Це ви, гер Шульц?

— Так.

— Говорить Зепп. Дзвоню з автомата. Вирвався на декілька днів у Берлін. Якщо не заперечуєте, запрошую вас посидіти в ресторані. Можемо поїхати у «Голубий ангел».

— Цієї вітряної погоди у мене весь час болить голова. В задусі ресторану я буду для вас поганим співбесідником. Якщо не заперечуєте, чекатиму вас у себе о сьомій годині, обіцяю, що ми гарно проведемо час. Я прихопив з Гамбурга кілька пляшок англійського віскі.

— Чудово, Фред. Буду рівно о сьомій.

— З того часу, як Воронов перебіг до росіян, у школі все перемінилось. — П’яна посмішка блукала по обличчю Больмана. — Але про це говорити не можна. Поки що заміни Шлітсену не знайшли, тож керують нами головні начальники — бос і Нунке. Швидше за все школу розформують. Такі чутки витають у повітрі. І те, чим ми зараз займаємось, — спроба боса й Нунке виплисти на поверхню. Задумали грандіозну операцію, а от що з цього вийде?.. Все, годі! — раптом перепинив він сам себе і п’яно опустив голову на стіл. — Знаєш, Фред, — він перейшов на шепіт, — дідько б мене вхопив, я веду щоденник! Хоч нам це… так би мовити… не рекомендується. Базікання може призвести до сумних наслідків. Це ворог нашої професії! Але скажу тобі по секрету, адже я довіряю тобі, старий чортяко, пам’ять уже не така, як раніше. А до того, як мене викинуть на смітник, хочу багато що запам’ятати…

— Хочеш видати мемуари?

— Видати?.. Ні… продаватиму свої записи частинами всіляким особам. Дехто з вдячністю придбає сторінки з власної біографії. А може, продам оптом…

— Думаєш, куплять?

— Хай спробують не купити! Це їм дорого обійдеться!., Тільки ти, Фред, нікому анічичирк. — На хвилину очі Больмана стали осмисленими, в них промайнув переляк: чи не бовкнув чогось зайвого? Та іскорка свідомості одразу ж згасла.

«Очі, як у замороженого судака», — подумав Григорій, дивлячись на Больмана. Він напував його віскі, коньяком, не зустрічаючи, втім, особливого опору. Той п’янів, але на обережні запитання Григорія давав невизначені відповіді. Григорію конче треба було довідатись, до якої операції так старанно готується Больман. Недавно він у компанії шести типів кудись їздив і повернувся аж через тиждень. Нунке на запитання Григорія про Больмана невиразно пробурмотів: «На тренажі…»