— Ну що ж, фрау Берг, — сказав Дорн, сідаючи в машину, — поїдемо до нашого інституту. Оскільки я розумію ситуацію, на нашу долю випало найважче з можливих завдань. Але вдруге мені вже не подарують жодної помилки, тому у нас з вами один тільки шлях — вперед…

Дивні, суперечливі почуття охопили душу Любові Вікторівни, коли вона сходила на гранітні сходи інституту стратосфери. Їй не раз доводилося бувати тут раніше, але як же все змінилося!.. Отут був кабінет Крайнєва, навіть табличка залишилася! Але пустка, страшна пустка всюди — в лабораторіях, кабінетах, у навстіж розчинених сейфах. Усе вивезено, все зникло…

Ні, не може бути, щоб зникло абсолютно все! Напевне, десь залишилися люди, а може, й матеріали. Любов Берг усе знайде, інакше-бо їй не жити.

— Деякі старі матеріали ми добули із затопленого підвалу, — говорив Дорн, — але вони мають десятирічну давність і вже нікому не потрібні. Звісно, на крайній випадок згодяться й вони, але держава потребує даних про останні роботи Крайнєва…

Любов Вікторівна глянула на Дорна і подумала, що завдання, яке стоїть перед нею, буде неймовірно важко виконати.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

По добре накатаному грейдеру машина йшла швидко, і хмаринка сухої степової куряви вилася за нею. Соколова сиділа поруч з шофером, Марина і ще двоє техніків — у кузові на спакованих кресленнях, укладених на мішки і чемодани. Вони їхали вже довгенько, і поруч них все більше і більше машин поспішало на схід.

Потім на широкій дорозі почалося щось незрозуміле. Раніше машини рухалися тільки на схід, а тепер взагалі не можна було зрозуміти, куди вони їдуть. Велика кількість машин, вантажених найрізноманітнішим вантажем, посувалася тепер на захід, і вигляд у шоферів і пасажирів був переляканий.

Шофер перший звернув на це увагу, і Соколова наказала спинитися. Машина стала, і Соколова вийшла, намагаючись спинити зустрічну машину і дізнатися, в чому справа. Це їй вдалося не зразу. Коли ж нарешті одна з машин спинилася, то виявилося, що німці вже перетяли дорогу східніше і тепер на Харків треба шукати іншого шляху.

Соколова наказала повертати. Вона раптом згадала дані зведення Радінформбюро, де повідомлялося про прориви німців біля Гомеля і Кременчука. Треба було вириватися якнайшвидше.

Вихід з мішка, який хотіли затягти німці, ще був, і в цю горловину направилися всі машини.

Фашистські літаки з'явилися над дорогами. Вони літали низько над землею, стріляли з кулеметів, скидали бомби на машини і були дуже хоробрі проти беззахисних.

Один літак кинув бомбу просто перед машиною, де сиділа Соколова. Стовп диму і полум'я звився перед радіатором, автомашину кинуло набік, і на кілька хвилин все заховалося в хмарі пилюги.