У Карранті цієї ночі був піднесений настрій. Щойно по телефону він побажав полковникові Гульбаху щасливої дороги, ще раз пообіцяв йому свою допомогу в разі потреби і попросив повідомляти його про хід операції. На карті Гульбаха були позначені всі потаємні стежки, і він досить виразно уявляв собі можливі позиції партизанів.

«Нарешті з партизанами буде покінчено!» радів Карранті. Він вирішив сьогодні не спати, а чекати повідомлень про перші успіхи дивізії Гульбаха: йому мали дзвонити по телефону. Щоб не нудьгувати, Карранті ввімкнув радіолу.

… Партизани вийшли з своїх схованок і почали займати позиції.

В гестапо, в есесівських частинах, що лишалися в Трієсті, панувало пожвавлення. Німці раділи не менше за Карранті: кінець партизанам, тепер можна буде хоч трохи відпочити від тривог. По місту блукали п'яні гітлерівці.

О пів на першу ночі на вулицях Трієста можна було почути улюблену пісеньку фашистів — «Лілі Марлен».

… Мехті вирішив скоротити дорогу й дістатися до віа Фортуна через прохідні двори.

Хвилин через десять він уже розшукував на цій вулиці будинок Мазеллі. Почувши кроки жандармів, що йшли в ногу, Мехті зупинився і ввійшов у перші, що трапилися, двері, над якими горіли червоні ліхтарі. Всередині, крім кількох п'яних націстів, нікого не було. До Мехті підійшов господар закладу, догідливо посміхаючись, сказав:

— Синьйор, сьогодні є повна гарантія, що вибухів не буде. А дівчата наші нудьгують… Прошу…

— Я не сам, — відповів Мехті, прислухаючись до тупоту загону фельджандармерії, що крокував вулицею. — Нас ціла ватага.

— Де ж вони? — зрадів господар.

— Я маю піти по них, вони послали мене дізнатися, чи можна у вас добре повеселитись.

— Ну, звичайно! — вигукнув господар. — Тут лише два клієнти, цей третій не йде в рахунок, — він показав на італійського унтера, що розвалився на дивані: унтер був п'яний як дим.

— Тоді я піду по своїх.

— Поспішайте! — крикнув услід господар. — А то мої дівчата помруть з нудьги!

Вийшовши на вулицю, Мехті озирнувся і пішов по віа Фортуна. Незабаром він побачив зруйнований будинок, огороджений високим парканом. Це був той самий «комбінат», що його він разом з Васею недавно висадив у повітря. На паркані висіли афіші з зображенням напівголих жінок, клапті оголошень.

«Так… Через два будинки буде той, де ховається Карранті», відзначив Мехті.

І ось, нарешті, будинок, який так довго розшукували партизани. Темно, тихо… І здається, ніби будинок висічений з велетенського цілого каменю. Мехті підійшов до масивних дверей під'їзду. Кнопка дзвінка повинна бути зліва. Він намацав її. Треба дати три коротких і один протяжний дзвінок. Мехті рішуче натиснув на кнопку. Зараз він боявся тільки одного: а що як Карранті нема дома. Але ж і з німцями Карранті не міг бути, йому не можна було розкривати ту роль, яку він відігравав у наступній операції. Партизани це розуміли.