— До ваших послуг, сіді!

Хлопець підхопився, мов кролик, став навколішки біля своєї скриньки, постукав об неї щіткою, показуючи, що готовий почистити Оті черевики.

— Ні, — сказав Ота, — дай спокій моїм черевикам, біжи до бару й приведи сюди пані Віветту. Ві-вет-ту!

— Слухаю, сіді.

— Біжи мерщій. Одержиш півфранка. Тільки приведи її, більш нікого! Нікому іншому не кажи й слова!

— Слухаю, сіді, — сказав хлопець і за мить зник у барі.

Ота трохи відійшов. Він не зовсім був певен, що хлопець зрозумів його. Може, замість Віветти вийде хтось інший. Проте з бару вийшла Віветта.

6

Вона розхилила завісу із скляних кульок і стала на дверях, роздивляючись довкола примруженими очима, наче короткозора. Так її засліпила ніч. Ота рушив їй назустріч і помахав рукою, щоб вона підійшла ближче. Віветта зразу ж кинулася до нього.

— Ото! Ти повернувся! Ти повернувся до мене!

— Ти вгадала, — мовив він, обіймаючи дівчину і гладячи її коси. Він був такий щасливий, що мало не заплакав. — Ти вгадала, — повторив.

— Тепер ти від мене більш нікуди не підеш!

— Ні. — Він оддав би півжиття за те, щоб нікуди не треба було від неї йти, і в цю мить щастя справді уявляв собі, що так воно й буде, що за десять тисяч нещасливих днів купить собі кілька, по вінця наповнених щастям.

Віветта раптом помітила, що в нього неголене обличчя, брудні штани й черевики.

— Що з тобою сталося? Хто це з тобою зробив?

— Пацюки, — засміявся він. — Вони женуться за мною, Віветто. Запевняють, що я вбив людину.

— Ах…

— Але я нікого не вбивав! Присягаюся…