В цю хвилину пролунав жалібний клич муедзина. Від умивальника Оті добре було видно на вежі Кутубії маленьку постать, яка зводить до неба руки.

— Лааа — лааа — лааа, — повторив він за муедзином, дивлячись на Кутубію і на сивуваті хмари, перші справжні хмари, які він побачив відтоді, як ступив на цю нещасну землю. На цю гарну землю.

Обернувшись, Ота помітив, що Айша чистить його черевики. Хотів їх у неї забрати, але вона вже майже почистила. Тоді він знову глянув на хмари й Кутубію.

— Айшо, — запитав, — чи приїжджає ще сюди Сі Омар? Вона сказала, що його не видно тут уже давно.

Тоді Ота розповів їй усе, що сталось, і як воїш його обдурили. Її це не дуже здивувало. Вона слухала його, застеляючи постіль, і час від часу озивалася: «Oh. Voyons. Mais c'est terrible!»[58]

— Айшо, Айшо! — зітхнув він. — Чи усвідомлюєш ти взагалі…

Йому справді здалося, що Айша нічого не розуміє, що вона грається в домівку, як мале дівча, і ні про що інше не хоче навіть думати.

— Звичайно, це погано, — сказала вона врешті. — Але, з другого боку це добре. Бо якби цього не сталося, ти ніколи не повернувся б до мене. І тим більше ніколи б зі мною не одружився.

— Ні! Одружився б!

— Неправда, — засміялася Айша. — Ти б ніколи зі мною не одружився. Ніколи, ніколи, ніколи!

Ота почервонів:

— Ти думаєш, що я роблю це з необхідності? Вона обняла його за шию і знову засміялася:

— Ні, я так не думаю. Але тепер ти мене любиш дужче.

Я це відчуваю! Ти любиш мене дужче, бо я не така погана, як вони. А ще тому, що боїшся. І тому, що я не боюсь. Нічого не боюся! У тебе є коричнева безстрашна дружина Айша, і тому ти радий. І тому ти її любиш! Ти щасливий зі мною, а я з тобою, і все чудово. Ти найкращий у світі, — ти мій чоловік.

Та коли вона повернулася з покупками — новою сорочкою, приладдям для гоління, новим тропічним шоломом і харчами, коли почала стригти його волосся, то плакала, аж серце краялося.

— Ох, мої кучерики! — бідкалася вона. — Мої гарні кучерики. Ви вже ніколи не виростете такі гарні, вже ніколи я не побачу вас.

— Цить! — гримнув на неї Ота. — Я ще живий і не збираюсь умирати.

Вона замовкла і тільки тихо схлипувала. Потім зібрала з підлоги волосся і, поки Ота голився, зав'язала собі в хустинку. Відтак обгорілим сірником підвела йому вуса, які були Надто короткі та світлі, і заходилася незграбно голити голову. Коли Ота помив голову, яка проти обличчя була біла, мов сметана, вусики довелося підводити знову, бо вони змилися. Нарешті він глянув у дзеркало. Айша теж глянула і заплакала. Ота зовсім змінився, і вона швидко заспокоїлась, навіть засміялася, що тепер його вже напевне ніхто не впізнає.