У сітках між катерами і «маткою» теж були заплутані місця. Розплутував і чув, як вони «живуть» під руками, натягуються або слабшають, коли одна лебідка відключиться, чекає іншу, щоб дати можливість скорочуватися сіткам рівномірно. Чим меншою ставала загородка, тим нервовіше гасали, кидалися в ній дельфіни. Скільки їх удалося затримати? Радж випливав посередині круга і намагався їх полічити. Здається, одинадцять, є двоє малюків такого віку, як Бобі. Один з матір'ю, бо весь час тулиться до неї, аж пливти заважає. Другий, видно, самотній — а може, мати опинилася за сіткою, на волі? Він то підпливав до дельфінки з малюком, наче хотів прилащитись, та не наважувався, то віддалявся, роблячи ривки праворуч-ліворуч, ніби когось шукав.

І раптом із зовнішнього боку сітки, тієї, що була ближче до Блакитного, з'явилася велика дельфінка. Вона неспокійно промчала в один бік, у другий, шукаючи дірку. І може, подала якусь команду, або покликала, бо малюк, наче з прив'язі зірвавшись, навпростець кинувся до неї. Радість зовсім помутила йому розум — на великій швидкості врізався в сітку, завис, засмикався, запищав.

Ось він, той випадок, те нещастя, якого треба боятися…

Полонені дельфіни враз перестали метушитись. Лихо, яке вони чекали з усіх боків, уособилось в одному, конкретному — і всі стрімко ринули до дельфіненяти. Поплив і Радж — з усією швидкістю, на яку вистачило сил. Але це була швидкість черепахи на суші у порівнянні з тією, яку могли розвинути дельфіни.

Штовханина — не пробитись. Дельфіни смикали малюка за хвіст, за плавці, деякі хапали ротом за сітку й трясли, ніби так можна було витрясти з неї дельфіненя. До Раджа одразу спрямувалося кілька роззявлених пащ, утиканих зубами-кілочками. Але жоден дельфін не вдарив рострумом, не схопив зубами, і Радж розштовхував їх у всі боки, давав стусанів то під живіт, то в голову, відштовхував ластами… Ось він малюк, застряв дзюбом так глибоко, що петля в'їлася під лобом, прорізала плоть. І що більше смикався малюк, тим дужче упивалася капронова нитка, у воді вже закручувалися струмочки темної крові… І правий плавець заплутаний, але на ньому, здається, порізів не було.

Радж підчепив нитку крисом…

Спливаючи слідом за дельфінами, які кинулись до поверхні, штовхаючи собою і малого, він зовсім забув про порізану сітку, про те, що пускав у хід ніж. Радість переповнювала груди, і якби це було не під водою, то заспівав би або засвистів.

Ось уже дельфіни на поверхні, Раджу видно, як двоє, а потім навіть троє, світячи білими животами, з боків і ззаду, ніби в почесному ескорті, супроводжують малого, не відстаючи ні на метр. Коли Радж досягнув поверхні, одразу глянув за сітку — де дельфінка? І раптом вода завирувала, величезне й гнучке тіло здійнялося дугою вгору і з шумом-плескотом упало знов у воду, але вже всередині загородки (Радж ледве встиг відхилитись, його облило водою, як з бочки). І зразу дельфінка рвонулась до тих, що водили, супроводжували її дитя, замінила одного з лівого боку.