Вони з Хорогом возилися біля багажника і не помічали, що з вікна другого поверху за ними пильно стежать чиїсь очі.

Як тільки машина від'їхала, Дітц спустився в кафе. Жителі Зальцкаммергута називали його Карлом Юргеном і, мабуть, не здогадувалися, що під личиною скромного «ветерана» війни криється колишній шеф мюнхенського гестапо барон фон Дітц. Навіть той, хто колись був знайомий з ним особисто, не одразу впізнав би. Глибокий шрам, слід Хорстової кулі, об яку він спіткнувся тієї пам'ятної ночі на березі Траупзее, перетинав щоку і ховався десь за вухом. Монокль він уже не носив. Тепер він міг привернути увагу. Замість нього підсліпуваті очі барона прикривали товсті рогові окуляри. В готелі Кіртага він жив давно. Кіртаг знайшов його біля туристяка на третій день після закінчення війни. Місцевий лікар як міг залатав рвану рану на його обличчі і весь час, поки вона не загоїлась, переховував у своєму котеджі. Вони обоє належали до вервольфа. Націстське підпілля діяло обережно, його керівники оберігали Дітца, бо тільки він один знав, де заховано архів. Комусь іншому передавати ту таємницю не ризикнули.

Поспішаючи в кафе, Дітц ще не знав, куди і з ким поїхала молодша донька Кіртага. Його хвилювало обличчя того чорнявого молодика, що одніс у багажник корзину з провізією. Воно дуже скидалося на обличчя його давнього знайомця — Хорста Торнау. Дітц, звичайно, не бачив Хорста у ту фатальну ніч біля туристяка. Він думав, що хтось із біглих табірників вистрілив у нього.

Він був певен, що Хорст Торнау після втечі з клініки професора фон Глевіца живе десь у Північній Італії. Тоді Дітц міг спіймати втікача. Зробити це було неважко. Але справа Торнау раптом втратила гостроту і значення. Мабуть, у Берліні зрозуміли, що процес роздувати не варто, бо з західними державами однаково не пощастило домовитись. Честолюбство барона було вдоволене тим, що професор фон Глевіц пережив не одну неприємну ніч. Барон збив йому пиху одним ударом. А цей хлопчисько Торнау виявився битим жаком. Добряче він тоді обвів усіх круг пальця і накивав із Мюнхена. Сказати правду, Дітц давно забув про його існування, і ось така несподівана зустріч.

— Кіртаг, на хвилиночку, — Дітц поманив пальцем хазяїна.

— Заходьте, Юрген.

В кафе сиділи люди, і говорити було незручно. Дітц натякнув про це хазяїнові. Кіртаг вийшов до вестибюля. І тут барон закидав його запитаннями.

— Заспокойтесь, Карле. Нічого особливого не сталося. Я розповім усе по порядку.

— До біса вашу пунктуальність. Кажіть, хто вони? Куди поїхали?

Хазяїн «Рейхенштайна» теж належав до папістського підпілля і був підлеглим Дітца. Тільки це стримало його баварський темперамент. Він пожував старечими губами і, заспокоївшись, почав: