Жадоба безмежжя народилася в Лукасовій душі, мов жадоба вирію у перелітних птахів, і він подумав, що ось тут згодилося б уміння неймовірної концентрації розуму, про яку мріяв, бо тоді не було б ніяких перепон, самою тільки силою розуму йому вдалося б дифундувати крізь сталеві стінки контейнерів, стати самому сталевим і водночас невагомо-летючим, зникнути з цього узбережжя, щоб зродитися десь в іншому місці, зматеріалізуватися там і тоді, де й коли ти вважатимеш за потрібне.

Лукас аж застогнав од нестерпного болю в душі. Що з ним? Може, ще й досі діють страшні препарати червоном’ясого Олсона? Може, знов тоне він і задихається від стисків анектину і не може вибратися на поверхню, щоб ухопити бодай ковток повітря?

Тоді вже краще втонути в справжньому океані, поволі занурюючись у його води, що пахнуть далекими островами, райськими плодами, тайфунами і загадковістю.

Жбурнувши на пісок товстий готельний рушник, Лукас бігцем кинувся назустріч високій океанській хвилі.

3

День був довгий — саме для ділових людей. Найперше треба було подбати про кредитні карточки, бо зароблені на плантації гроші вже кінчалися, а видатки тепер зростатимуть щодня й щогодини: адже не досить вирватися на волю — за неї треба ще й платити.

Лукас найняв у прокатній фірмі просторий «Матадор» (велика машина давала відчуття свободи), з’їздив до банку (незграбна споруда, яка псувала листівковий пейзаж Санта-Барбари, вже двічі хтось її підпалював, але пожежники не дали згоріти), одержав нові кредитні карточки, хотів був купити щось з одягу, але махнув рукою і вирішив з’явитися в Центрі вивчення демократичних інституцій так, як був.

Місто лежало в невеликій мальовничій долині, обличчям повернене до океану, а спиною до гір, що становили ніби його природний захист. Захист від чого? Ніхто не знає. Просто люди звикли відгороджу ватися від світу ровами, палісадами, фортечними мурами, а найкраще — горами. Затишно, як дитині в сповитку. І ніхто не думає, що в горах можуть приховуватися загрози й небезпеки, а в Санта-Барбарі, мабуть, не зважали на те, що в довколишніх горах не тільки ранчо президента Сполучених Штатів, але й закрита приватна клініка для наркоманів, і таємнича організація ТЕМПО, яка працює над військовими і політичними проблемами, виконуючи урядові замовлення, тобто плануючи нові війни.

Центр вивчення демократичних інституцій теж був у горах, над Санта-Барбарою, містився у великій білій будівлі (якийсь греко-іспанський стиль, чи що), званій «Ель Парфенон».

Лукас був там ще студентом, тоді дивився на світ з погляду баскетболіста і йому здалося, що люди, зібрані в тому Центрі, страждають якоюсь особливою формою безумства: вони намагаються змінити світ з допомогою слів.