Наука таки не пройшла даром. Самур взнав стільки цікавого, що став сам себе поважати. Говорив тепер не скупими реченнями, а висловлювався пишними словами, у які подеколи потрапляли цілком тверезі і оригінальні думки. А коли поруч в лімузині сиділа Марта і йому доводилося їй розповідати про місто, то відчував і навіть зримо бачив довкола безліч кольорів і відтінків. Як це було чудово! Яким сильним і мудрим почувався Самур у ті хвилини! Людина з книжкою стала для нього взірцем істинної мудрості і благопристойності, і це виглядало ци-ві-лі-зо-ва-ні-ше, ніж хизування озброєнням до зубів. Крім того, йому приємно супроводжувати українку, таку веселу з ним і завжди сумну і навіть злу (прости, Аллах!) з Даві. Самур не раз розмірковував над цим, але ні до чого не додумався.

Даві заборонив випускати Марту з машини, але вона і так примудрялася розгледіти набагато більше, ніж показувалося.

Одного разу, проїжджаючи повз довгу вервечку базарних рядів, вгледіла глиняного кухлика. Наказала зупинити і попросила Самура купити його. Самур, котрий мав при собі гроші, видані Даві спеціально для покупок усього, що побажає Марта, здивувався. І навіщо їй старе череп’я? Дивна, дивна ця українка. Скільки разів возив її за наказом Даві навколо і повз шикарні ювелірні крамниці, салони з витворами найвідоміших кутюр’є світу — ні перед одним не наказувала зупинитися. Марта їх просто не помічала чи не хотіла помічати. А от кухлика, котрий зараз так уважно оглядає, погладжує руками, запримітила.

— А знаєш, Самуре, я збираю керамічні кухлі. Це моє хоббі. Куди б я не їхала по роботі — звідусіль привожу отакі дива, як це.

Потім Самур тупцював перед Даві та переповідав, що купила і що розповідала Маруа.

— То що вона тобі казала? — поцікавився Даві, бо й справді здивувався такою покупкою.

— Казала, що кожен кухоль таїть в собі свою пісню, — знизав плечима Самур, не второпавши змісту сказаного українкою. І тому, аби не виглядати цілковитим туманом, додав:

— Вона купує кухлі, як їде кудись по роботі.

Подібні черепки від таких кухлів Самур побачив намальованими у книжці і прочитав, — по них вивчають історію і мистецтво народу. Значить, недарма Марта купила собі кухлика. Дивись, як розбирається, що й до чого. Виходить, тямуща жінка.

— О, навіть так? А ти часом не запитав її, де ж вона працювала?

— Ні! — клацнув закаблуками Самур. І знову відчув, що допустився помилки, показавши свою солдафонську душу. — А що, довідатися?

— Не варто. Краще, — повернувся Даві до Самура, котрий не розлучався з книжкою і поволі гортав сторінки, — потелефонуй зараз до Марти і запропонуй завтра поїхати послухати Лучано Паваротті.