Але Маргарет біля вікна не було; в усякому разі, він її не побачив — було темно. У вікнах навіть не світилося. Старий будинок стояв похмурий. Однак Пітер діяв так, як уявляв собі в мріях. Він зіскочив з коня, підбіг до дверей і хотів розчинити їх, але не зміг — двері були замкнені. Тоді він став тарабанити в них колодкою меча, поки нарешті хтось не прийшов і не відімкнув. Це виявився незнайомий йому слуга, якого недавно прийняли в дім, той самий, кому Маргарет залишила листа. В руці він тримав ліхтаря.

У Пітера похололо в серці, коли він побачив його.

— Хто ти? — спитав він і, не дочекавшись відповіді, продовжив: — Де пан Кастелл і пані Маргарет?

Слуга сказав, що хазяїн ще не повернувся з корабля, а леді Маргарет години три тому поїхала разом з Бетті та матросом — усі верхи.

— Вона, мабуть, поїхала зустрічати мене, і ми в темряві роз’їхалися, — висловив припущення Пітер.

Тоді слуга запитав його, чи не Пітер Брум він, бо для нього залишили листа.

— Так, так! — вигукнув Пітер і вирвав листа з рук слуги.

Він наказав йому зачинити двері й тримати ліхтаря так, аби можна було читати. Він одразу впізнав почерк Маргарет.

— Дивна історія! — пробурмотів він, дочитавши листа. — Я повинен їхати.

Пітер уже попрямував до дверей і простягнув руку, щоб їх відчинити, як раптом двері розчинилися, і зайшов Кастелл, здоровий, неушкоджений.

— Здрастуй, Пітере! — весело привітався він. — Я знав, що ти вже тут, я помітив коней, але чому ти не з Маргарет?

— Бо Маргарет поїхала до вас. Адже ви мало не смертельно поранені, так, у всякому разі, говориться в цьому листі.

— Поїхала до мене? Смертельно поранений? Дай-но сюди листа. Чи ні, краще прочитай сам, я нічого не бачу.

Пітер прочитав уголос.

— Тут якась змова, — ледве вимовив Кастелл, коли дослухав листа, — і гадаю, що це справа рук іспанця, чи Бетті, чи обох. Нумо, чоловіче, кажи нам усе, що ти знаєш, та швидше, коли хочеш зберегти шкуру.

— Та я що! — поквапливо відповів слуга і розповів усю історію з приїздом матроса.

— Біжи скажи слугам, щоб вивели назад коней, — перервав його розповідь Кастелл. — А ти, Пітере, щоб отямитись, мусиш випити склянку вина. Нам обом це не завадить. Гей, є хтось тут із моїх слуг? — гукнув він.

Слугам, які прибігли, Кастелл наказав подати щось випити та попоїсти і, поки вони пили, розповів їм про те, що викрадено їх хазяйку Маргарет і треба лаштувати погоню. Почулася метушня — це привели коней із конюшні. Всі вибігли на вулицю, скочили в сідла і помчали дорогою до Тільбюрі. Вони поскакали тим самим шляхом, яким їхала Маргарет, не тому, що вони здогадалися про те, а тому, що він був найкоротший.