“Кохана!

Ви думаєте, що я обдурив вас і поїхав, але це неправда. Я вперто мовчав тільки тому, що вам все одно не вдалося б вийти самій із дому, адже вас пильно стережуть. А тепер бог любові дарує нам цю можливість. Звичайно, ваша кузина візьме вас з собою до батька, котрий лежить на своєму судні тяжко поранений. Поки вона буде з ним, я виведу вас, і тоді ми повінчаємося й одразу поїдемо — сьогодні або завтра. Знаю, що ви хочете того, тому я з величезними труднощами домігся дозволу, і священик чекатиме нас, щоб повінчати. Не кажіть нікому жодного слова і не виявляйте ні остороги, ні страху, що б не сталося, Інакше нас розлучать назавжди. Умовте вашу кузину поїхати, щоб ви могли супроводжувати її. Пам’ятайте, що ваш коханий чекає на вас.

К. Д’А”.

Коли Бетті розібрала зміст цього любовного послання, її і серце закалатало від хвилювання, в голові запаморочилося, і і вона ледве не впала. Потім вона подумала, що це міг бути і жарт. Ні, Бетті впізнала почерк д’Агвілара — він вірний їй, він ожениться на ній, як обіцяв, і повезе її до Іспанії, щоб зробити там знатною дамою. Якщо вона зволікатиме, то може втратити його назавжди, його, за ким вона ладна йти на край світу. Рішення було прийнято відразу — Бетті була хороброю дівчиною. Вона поїде, навіть якщо їй доведеться залишити кузину, яку вона дуже любила.

Сховавши листа за пазуху, Бетті метнулася до кімнати Маргарет і розповіла їй про посланця та жахливу звістку. Про лист не обмовилася жодним словом. Маргарет од хвилювання пополотніла, проте, оволодівши собою, проказала:

— Я піду поговорю з ним.

Вони разом спустилися сходами.

Матрос повторив Маргарет усю історію. Він розповів їй, як сталося нещастя — за його свідченням, це сталося на його очах, — і описав, які ушкодження дістав її батько. При цьому він додав, що, хоча лікар і стверджує, що небезпека життю не загрожує, однак пан Кастелл думає інакше і весь час просить, аби до нього негайно привели дочку.

Незважаючи на все, Маргарет сумнівалася й зволікала — вона боялася сама не розуміючи чого.

— Пітер буде тут щонайбільше через дві години, — звернулася вона до Бетті. — Може, краще дочекатися його?

— О Маргарет, а що, коли тим часом твій батько помре? Напевне, він краще знає, що з ним, аніж той коновал, якого до нього викликали. Адже тоді ти втратиш спокій на все життя! Звичайно, тобі треба їхати. Або, в крайньому разі, поїду я сама.

Маргарет усе ще сумнівалася, поки не втрутився матрос:

— Міледі, якщо ви поїдете, то я можу провести вас до того місця, де на вас чекає шлюпка, щоб переправити через річку. Якщо ж ні, я повинен вас залишити — судно відійде зі сходом місяця, вони чекають тільки вашого приїзду, щоб перенести хазяїна, вашого батька, на берег. Вони гадають, що краще це зробити при вас. Якщо ж ви не приїдете, вони це зроблять самі якнайобережніше. Там ви завтра й знайдете пана Кастелла, живого чи мертвого. — Сказавши це, матрос узяв свою шапку з наміром іти.