— Ти чуєш, Бетті, ти чуєш? — вигукнула Маргарет, зайшовшись страшним сміхом.

Але Бетті лише стогнала…

— Я кохаю вас і тільки вас одну, — продовжував д’Агвілар. — Вашу кузину я відправлю на берег. Я вчинив цей гріх, бо не міг перебороти себе. Думка, що ви завтра станете дружиною іншого, доводила мене до божевілля, і я пішов на все, аби вирвати вас з його обіймів. Хіба я не заприсягнув вам, — додав він, намагаючись перейти на свою вишукану манеру, — що ваш образ супроводжуватиме мене в Іспанію, куди ми й пливемо зараз?

Якраз коли він мовив ці слова, корабель трохи нахилився під вітром. Маргарет нічого не відповіла. Вона грала маленьким кинджалом і стежила за д’Агвіларом. Очі її блищали, немов криця.

— Убийте мене, якщо хочете, — знову промовив д’Агвілар, і в його голосі забриніли любов та сором. — Тоді я позбудуся страждань.

Од цих слів Маргарет немовби проснулася. Тепер вона заговорила з ним зовсім іншим голосом — розміреним, крижаним.

— Ні, сказала вона, — я не оскверню своїх рук вашою кров’ю. Навіщо мені віднімати в бога його помсту? Але якщо ви спробуєте доторкнутися до мене чи розлучити мене з цією бідною жінкою, яку ви ошукали, тоді я вб’ю, але не вас, а себе. І я клянусь вам, що мій привид супроводжуватиме вас у Іспанію та з Іспанії далі, в пекло, що чекає на вас. Слухайте мене, Карлос д’Агвілар, маркізе Морелла, адже я знаю, що ви вірите в бога і боїтеся його гніву. Так я накличу на вас помсту всемогутнього. Вона обрушиться на вас, чи спатимете ви, чи не спатимете, кохатимете чи ненавидітимете, чи житимете, чи помрете. Творіть зло, та це все одно марно. Чи буду я жива, чи мертва, будь-яке приниження, що ви приневолите мене випробувати, будь-яке лихо, яке заподіяли або заподієте моєму коханому, моєму батькові й цій жінці, оплатиться вам у мільйон разів на цьому і на тому світі. Ви все ще хочете, щоб я вас супроводжувала до Іспанії, чи ви відпускаєте мене?

— Я не можу, — хрипло відповів д’Агвілар, — надто пізно.

— Ну що ж, я супроводжуватиму вас до Іспанії, я та Бетті Дін, і з нами разом помста всемогутнього бога, що нависла над вами. В одному ви повинні бути впевнені: я ненавиджу вас, я зневажаю вас, але я не боюся вас. Ідіть.

Д’Агвілар, спотикаючись, вийшов із каюти, і обидві жінки почули, як за ним зачинилися двері.

Розділ X ПОГОНЯ

Розділ X

ПОГОНЯ

Приблизно в той самий час, коли Маргарет та Бетті піднялися на борт “Сан-Антоніо”, Пітер Брум зі своїми слугами під’їхав до будинку в Холборні. Пітера на годину з чимось затримала багнюка на шляхах. Цілий місяць мріяв він про ту хвилину, як може мріяти людина, переконана, що її гарно зустрінуть. Адже наступного дня відбудеться його весілля з прекрасною, коханою жінкою. Він уявляв собі, як Маргарет чекатиме його біля вікна, як вона кинеться до дверей, як він скочить з коня й обніме її — на очах у всіх. Кого їм тепер соромитись, якщо завтра вони стануть чоловіком та жінкою!