Матрос наказав груму відвести коней на заїжджий двір і дочекатися там їхнього повернення чи нових розпоряджень. Матрос запропонував Бетті поїхати з грумом, оскільки в шлюпці не було місця. Бетті ладна була погодитись, гадаючи, що це частина плану її викрадення, але Маргарет заявила, що, коли Бетті не буде разом з нею, вона не ступить і кроку. Трохи побурчавши, матрос повів їх якимись дерев’яними сходинками до шлюпки, обриси якої ледве виднілися в темряві.

Як тільки Маргарет та Бетті всілися поряд на кормі, шлюпка відштовхнулася від берега й понеслась уперед, у пітьму. Один з матросів засвітив ліхтар і прилаштував його попереду. Десь далеко, немовби у відповідь на цей сигнал, теж спалахнув вогник, і шлюпку спрямували на нього. Тепер Маргарет наважилася запитати у веслярів про стан свого батька, але матрос, їхній провідник, попросив її не відволікати тих розмовами, бо течія тут швидка і шлюпка може перекинутися. Маргарет мучили сумніви і страх. Вона замовкла, стежачи за вогником, який дедалі наближався, поки нарешті не опинився над їхніми головами.

— Це “Маргарет”? — гукнув провідник, і знову чийсь голос відповів ствердно.

— Тоді перекажіть панові Кастеллу, що його дочка тут! — звернувся провідник, і відразу з борту кинули канат. Шлюпку міцно прив’язали до трапа.

Бетті, яка була найближче до трапа, ступила на нього. Втім, провідник випередив її, швидко побіг дерев’яними сходами.

Сильна і спритна Бетті попрямувала за ним. Потім почала підніматися Маргарет. Коли Бетті опинилася на палубі, їй видалось, що вона чує іспанську мову, і вона зрозуміла одну фразу: “Дурню! Навіщо ти привіз обох?”, але відповіді вона не розчула. Вона обернулася, подала Маргарет руку, і вони разом пішли до щогли.

— Проведіть мене до мого батька, — промовила Маргарет.

Одразу озвався провідник:

— Авжеж, авжеж, пані, от сюди. Тільки йдіть одна: поява вас обох може розхвилювати його.

— Ні, відповіла Маргарет, — моя кузина піде зі мною. — І вона міцно схопила Бетті за руку.

Знизавши плечима, матрос повів їх уперед. Маргарет устигла помітити, що одні матроси ставили вітрила, інші, наспівуючи якусь дивну, дику пісню, почали крутити щось схоже на коловорот. Але в цей час вони дійшли до каюти. Двері за ними зачинилися. За столом сидів чоловік, над його головою висіла лампа. Коли вони з’явилися, чоловік підвівся, повернувсь до них і вклонився — це був д’Агвілар.

Бетті зупинилася, немов укопана, вона чекала зустрічі з ним, але не тут і не за таких обставин. Побачивши д’Агвілара, її дурненьке серденько так закалатало, що, здавалося, вона зараз задихнеться від хвилювання. Вона тільки непевно здогадувалася, що сталася якась помилка, і думала, як він тепер пояснить усе Маргарет, аби вона поїхала й залишила їх — Бетті та д’Агвілара — вдвох. Бетті дуже швидко оглянула каюту, щоб з’ясувати, де їх чекає священик. Помітивши позаду двері, вона вирішила, що, звичайно, він ховається там.