Присутні гучно вітали її, а Пітер з відчаєм викинув свого кинджала і знову звернувся до їх величностей. Король підвівся і підніс руку, подав знак зброєносцям Морелла взяти його тіло. Бетті допомагала їм.

— Маркізо Морелла, — промовив король, уперше звертаючись до неї з цим титулом, — ваша честь поновлена, ваш захисник переміг. Що ви хочете сказати?

— Нічого, — відповіла Бетті, крім того, що я кохаю цього чоловіка, хоча він погано ставився до мене та до інших. Я знала, що, коли він схрестить меч з Пітером, він спокутує свої гріхи. Я повторюю, що кохаю його, і, якщо Пітер хоче вбити його, він повинен спочатку вбити мене.

— Сер Пітер Брум, — сказав король, — рішення у ваших руках. Ми віддаємо вам життя цієї людини — ви можете подарувати його їй або вчинити на свій розсуд.

Пітер трохи подумав, потім промовив:

— Я дарую йому життя, якщо він визнає цю даму своєю законною дружиною і завжди житиме з нею, припинить проти неї всі судові справи.

— Дурню, як він зможе це зробити, — вигукнула Бетті, коли ти своїм здоровенним мечем вибив із нього весь глузд?

— Тоді, смиренно запропонував Пітер, — може, це зробить хто-небудь за нього.

— Я, — сказала Ізабелла, вперше порушивши мовчанку. — Я це зроблю. Від імені маркіза Морелла я обіцяю вам це, дон Пітер Брум, перед лицем усіх присутніх тут. Я ще додам: коли він виживе і коли він захоче порушити це зобов’язання, дане від його імені для того, щоб урятувати його від смерті, його ім’я буде виставлене на глум. Оголосіть про це, герольди!

Герольди затрубили в труби, і один із них на весь голос повторив рішення королеви. Натовп гучно вітав це рішення.

Після цього зброєносці винесли Морелла, який іще залишався непритомний; Бетті в замазаному кров’ю платті йшла поруч з ним. Пітеру підвели його коня, і він, незважаючи на рани, сів на нього й об’їхав арену. Його зустрічали такими оваціями, яких цей майдан ніколи не чув. Відсалютувавши мечем, Пітер та його зброєносці зникли у воротах, через які вони виїхали.

Так незвичайно закінчився цей поєдинок, який згодом дістав назву “Бою іспанського орла з англійським соколом”.

Розділ XXV “МАРГАРЕТ” ВИХОДИТЬ У МОРЕ

Розділ XXV

“МАРГАРЕТ” ВИХОДИТЬ У МОРЕ

Настала ніч. Пітер, який ослаб від утрати крові й ледве рухався від одержаних ран, попрощався з королем і королевою Іспанії, які наговорили йому безліч лестощів. Вони назвали його окрасою лицарства і пропонували йому високе становище та звання, якщо він погодиться піти до них на службу. Проте Пітер подякував їм і відмовився, додавши, що він дуже багато перестраждав в Іспанії, щоб жити тут. Король і королева поцілували його дружину, прекрасну Маргарет, яка притислась до свого пораненого чоловіка, як плющ обвиває дуба, і не відходила від нього ні на крок. Адже ще недавно вона майже не сподівалася обняти його живого. Отже, король та королева поцілували її, а Ізабелла зняла з себе коштовного ланцюжка і як прощальний дарунок повісила його на шию Маргарет, потім побажала їй щастя з таким чоловіком.