Для Ісмаїла це вже було занадто. Він схопив апарат і пішов, розлючений та обурений, до шлюпки.

Та не встиг він ступити й кілька кроків, як почув позад себе жіночий голос, хоч і не такий ніжний, як у фонографі, але голос, який співав — о аллах! — ту саму газель!

Аборигенка, — без чадри, чорна з голови до п'ят, тільки зуби біліли, — співала газель, м'яко похитуючись, а разом з нею похитувались і всі жінки племені.

Кок зупинився, ледве не випустивши фонограф з рук, витріщився на неї, хитнув головою, а потім кинувся бігти так, ніби за ним гналася нечиста сила.

— Ісмаїле! Не йди! — крикнув Герасім.

І тубільці, яким цей крик сподобався більше, ніж спокійна мова, почали кричати всі водноголос:

— Ісмаїле! Не йди!..

Ясна річ, це могло б перелякати будь-кого, а не тільки кока, і трохи пізніше, коли вони поверталися на корабель шлюпкою, Антон Лупан пояснив їм те, що вичитав ще з книжок Дарвіна й щоденника діда Леона:

— Я вже говорив вам, що тутешні аборигени, особливо з племені она, можуть дуже легко імітувати будь-яку мову, і ви самі пересвідчились у цьому.

— А газель? Чому вони не дивувалися? — спитав набурмосений Ісмаїл.

— Газель їм сподобалась, ти в цьому міг переконатися, їм подобається всяка музика, і вони зачаровано слухають її, забуваючи й про голод, і про холод, і про всі свої нещастя. Фонограф справді їх не здивував, хоч я певен, вони вперше бачили щось подібне, але, безперечно, їхній розум не може збагнути, що йдеться про людську вигадку; вони сприйняли його як щось природне, як пташку, що літає, чи стеблинку, яка зеленіє щороку. Це стосується не тільки фонографа, Ісмаїле. А втім, їх нічого не дивує, вони нічого не пам'ятають і не згадують потім. Здається, вони не мають такої здатності, як згадки, окрім своїх навичок, і навіть не хвилюються при зустрічах. Приміром, якби хтось із їхнього роду кудись зник і повернувся, скажімо, через рік, ніхто не здивувався б, побачивши його, ніхто не спитав би, де він бродив стільки часу. А що стосується його самого, то він теж не відчув би хвилювання, побачивши своїх.

— Як це так? — вихопився Ієремія, неймовірно здивований. — Щоб я повернувся додому в село через рік чи через два і мене ніхто не спитав би, де мене в дідька носило?..

Хоч «Сперанца» підняла якір відразу, до вечора вони не змогли вийти в океан. У сутінках зупинилися біля північно-західного боку півострова Брекнок. Вихід у Тихий океан вартували дві групи маленьких острівців, але їхні непривабливі назви на карті — Лихо східне й Лихо західне — вимусили Антона глянути на них трохи скоса.