Оскільки уйляв поламав дещо з оснастки і, перш ніж вирушати в дорогу, треба було полагодити, капітан вирішив скористатися нагодою й висадитись на берег: може, вдасться заприязнитися з аборигенами.

Спустили шлюпку, в неї сіли капітан і Хараламб, за весла взявся Ісмаїл.

— Ісмаїле, дивись не потрощи шлюпки! — гукнув Герасім, як турботливий господар.

Але турок, надувшись перед Антоном, налягав на весла й гнав човна прямісінько туди, де пристати було найнезручніше.

Герасім знову закричав:

— Ісмаїле!.. Ісмаїле!..

І враз із лісу донеслося, але вже іншим голосом:

— Ісмаїле!.. Ісмаїле!..

Стерновий стріпнув головою й витріщив очі. Це не луна, бо не було її ні вчора, ні сьогодні. Усі в човні здивовано перезирнулися.

— Ісмаїле, трохи лівіше! — знову крикнув Герасім.

— Ісмаїле, трохи лівіше! — одразу ж почувся голос з берега.

— Що це таке, пане? — здивувався Хараламб. — Може, нам краще повернутися?

Але човен уже вискочив носом на пісок. Ліс починався кроків за двадцять, кущі загойдалися.

— Не показуй рушниці! — порадив капітан Хараламбові.

— А якщо вони нас зустрінуть стрілами? Хіба можна знати, що їм спаде в голову?

— Стережіться-а! — почувся стурбований голос Аднани, коли Антон ступив ногою на берег.

— Стережіться-а! — тепер уже з лісу порадив їм жіночий голос, хоч і не такий чарівний.

Лише тепер капітан нарешті, здається, збагнув щось і почав сміятися, піднімаючи руки й показуючи, що він не має ні зброї, ні злого наміру.

— Гей, ідіть сюди! — гукнув він якомога спокійніше.

— Гей, ідіть сюди! — повторив голос з-за дерев.