Антон стояв на носі, тримаючи перед собою карту, і хвилювався дедалі дужче. Серце його билося зараз так, як рідко може битися серце землянина. Він здалеку впізнав гори Олівія, під схилами яких кинув колись якір бриг «Бігл», тут він разом зі своїм другом думав стати на тривалу стоянку. Далі протока ширшала, відкриваючи праворуч маленьку затоку, в глибині її вирувала недосліджена експедицією Дарвіна річка, а більше нічого не видно.

Обличчя капітана зблідло, серце, мабуть, утомилося битися так довго між надією й сумнівами, кров застигла в жилах, і він заціпенів, стискуючи в руках підзорну трубу. Отже там, за цими висотами, починалася невідома земля, він за дві милі від неї, але бухта була порожня, «Есперанси» не видно ніде.

О пів на сьому «Сперанца» кинула якір у глибині затоки. Рівно о сьомій капітан спустився в каюту до Мартіна Стрікленда. А той, радий, що знайшлися аборигени, зустрів його в доброму гуморі:

— Ну, капітане, ось ми майже на місці! Завтра будемо в Ушуайї, і я висаджуюсь!

— Ви помиляєтесь, пане! — похитав головою капітан.

Мартін Стрікленд тільки очі витріщив на нього.

— У вас є календар? — вів далі Антон.

— Звичайно!

— Тоді ви, певне, знаєте, яке сьогодні число.

— П'яте січня, — відповів пасажир «Сперанци», починаючи вперше від початку подорожі дивуватися.

— Пане, виповнилось рівно місяць, як ми ввійшли в Магелланову протоку, і наша угода закінчилася три хвилини тому.

— Справді! — погодився Мартін Стрікленд. — Тому й кажу, що завтра я висаджуюсь.

— Не завтра, а сьогодні! Але спершу віддайте мені належні гроші!

Пасажир здивовано глянув на нього і спокійно відрахував двісті п'ятдесят фунтів стерлінгів новенькими папірцями.

— Прошу, ось ще десять за те, що допровадите мене до Ушуайї! — сказав він, кинувши банкноту на стіл.

Капітан узяв належні гроші, останню відсунув убік.

— Я не маю наміру везти вас до Ушуайї, і ніхто не може мене присилувати! Прошу вас негайно зійти з корабля й забрати речі. У противному разі я змушений буду викинути все за борт.

Ось так! Досі Мартін Стрікленд не уявляв собі, що є людина, котра може пересилити його самого та фунти з його кишені.

— Ви, мабуть, жартуєте, капітане! — сказав він, заворушившись, бо зненацька відчув, що в нього засвербіло все тіло.

— Мені не до жартів! Прошу звільнити каюту!