— Ви здатні навіть на таку підлість? Якщо я побачу Блека Педро в селищі, то вирву йому ноги. А коли все-таки йому вдасться заподіяти якусь шкоду, ви заплатите за це подвійно.

— Ти оголошуєш мені війну, капітане?

— Ні, але приймаю виклик!

Обидва супротивники ще раз глянули один на одного через річку, що клекотіла між ними, й повернулися один до одного спинами.

Блек Педро чекав свого пана поблизу будинку.

— Педро! — загадково обізвався Мартін Стрікленд, діставши з кишені фотокартку і звіддаля показуючи йому. — Я обіцяв віддати її тобі. І дотримаю слова того дня, коли ворога твого батька не буде на світі! — махнув він рукою на Антона Лупана, який саме сідав у пірогу.

Цього разу метис загарчав, мов звір, готовий до стрибка.

— Стривай, Педро! — заспокоїв його Мартін Стрікленд, ховаючи фотокартку. — Треба все робити обмірковано. Він хитрий, і в нього багато людей. Для того, щоб поїхати до твого батька, нам потрібен корабель. Зараз важко, бо вони всі разом, та ще й собака. Восени було б легше, але тоді я не знав, чи можна покластися на тебе і чи ти справді заслуговуєш, щоб я відкрив перед тобою цю таємницю.

Тепер Блек Педро звів отупілі очі й розгублено заревів. Хіба він не може зробити хоч що, аби тільки побачити батька?

— Ходімо, Педро! — вів далі Мартін Стрікленд. — Обміркуємо все спокійно в теплі та почекаємо слушної хвилини…

А в цей час Антон Лупан зібрав усіх своїх людей у каюті.

— Хлопці, ми привезли з собою гадюку…

Ісмаїл приклав палець до чола і хитро усміхнувся:

— Я бачити, що справа не є чистий із цей Стрікленд!

— Облиш, Ісмаїле, не вихваляй себе даремно… Зараз нам залишається тільки оплатити помилку: або ми йдемо, або сходимося з мерзотником урукопаш.

Очі в людей засвітилися.

— Відходити? А навіть думки такої не може бути, пане! — відповів стерновий, грюкнувши кулаком по столу.

— Золото, Герасіме?

— Хай би й так, та золото ми можемо знайти і в іншому місці, бо берег довгий. Але ж є ще й гордість наша!

— Ви теж такої думки? — спитав він, глянувши на всіх.