Що ж тут було?

Після незліченних років готувань, після того, коли пройдено тисячі миль, подолано перешкоди й труднощі, яких не забути, Антон опинився нарешті на краю цієї великої таємниці, але вона ще не звойована, ще не розгадана! Десь під білим покровом, що приховує пустелю, гори, озера чи поля, загинув батько П'єра Ваяна, і його образ ніби пливе по туманах, а тумани гойдають його.

Несподівано велетенська завіса розсунулась і невідома земля на одну-єдину мить відкрилася перед ним, чітко вималювана далеко-далеко, аж ген до океану. Спершу він стояв ошелешений, потім широко розплющив очі, питаючи, чи це йому не сниться і чи справді стоїть тут він, живий капітан «Сперанци», чи, може, тільки його привид.

Невідома земля відкрила свою таємницю, блиснула в несподіваних кольорах — запаморочливих, фантастичних.

І ось що встиг прочитати Антон Лупан за ті секунди.

За кількасот метрів унизу закінчувався іскристий сніг, і там починався буковий ліс, що збігав у діл зеленими й рудуватими хвилями, які мов набігали одна на одну. Біля підніжжя гори видно було сіру сідловину, місце давнього льодовика, який посунувся в долину, вирвавши дерева й проклавши в лісі величну дорогу десятки, а може, й сотні років тому.

Срібно виблискувало кругле озеро і здавалося таким глибоким, таким бездонним у своїй чистоті, ніби воно сягало протилежного кінця землі.

Далі виднілися менші вершини, вкриті снігом, шикувалися на північ, на схід порослі лісом пагорби, за якими виднівся Атлантичний океан.

Далеко на північ виблискували води якоїсь річки. Це, мабуть, Ріо-Гранде, нанесена на карту іншими дослідниками, але на південь виднілася ще одна річка, якої не було на карті. Вона впадала в океан між мисом Пенас та мисом Пабло і за всіма ознаками брала початок там, де зараз були дослідники із «Сперанци».

Ось така вона, невідома земля! Були тут і ліси, і озера, і річки, і гірські вершини, а взагалі, нічого особливого, як казав П'єр Баян. Можна подумати, що для такого відкриття не варто було б гайнувати стільки років і долати таку довгу дорогу!

Але Антон Лупан був задоволений, кажучи таким нейтральним словом, він був задоволений і навіть боявся згадати інше слово, боявся зараз попустити віжки душевним почуттям.

Нічого особливого!

Капітан «Сперанци» загнуздав свої почуття, бо розумів, що він тільки дослідник; тож наступні його дії розгорталися обдумано й розважливо, як і годиться дослідникові.

До вечора йому вдалося зробити панорамну замальовку цього обширу. Він встиг закінчити це саме вчасно, бо одразу із заходом сонця все покрила глибока темрява.