— Беку, скачи! — крикнув він, показуючи простягненою рукою на прірву.

Ту ж мить Бек кинувся вперед, Торнтон схопив його над самим крайчиком, а Піт і Ганс насилу відтягли їх обох у безпечне місце.

— Щось надзвичайного! — сказав Піт, трохи відсапавшись.

Торнтон похитав головою.

— Ні, це чудово, але разом і страшно. Ви повірите, іноді мені аж боязко стає.

— Не хотів би я бути на місці того, хто займе тебе при ньому! — дійшов висновку Піт, киваючи головою на Бека.

— І я також, далебі! — додав Ганс.

Не минуло й року, як слова Літові цілком справдились. Це трапилось у Серкл-Сіті. Чорний Бартон, лихий і нестриманий чоловік, зітнувся в барі сваритися з якимсь новаком, а добродушливий Торнтон устряв їх розборонити. Бек, як звичайно, лежав у кутку і, поклавши морду на лапи, стежив за кожним рухом свого господаря. Бартон, ні слова не кажучи, з усіх сил відштовхнув Торнтона. Той відлетів і не впав через те тільки, що встиг схопитися за поруччя прилавка.

Тут з кутка долинуло щось — не виття й не гавкіт, а дикий рев, — і присутні побачили, як Бек, витягтись на всю свою довжину, скочив у повітря й кинувся до горла Бар-тонові. Чоловік інстинктивно, затулюючи горло, простяг руку, але не встояв на ногах і перекинувся разом із собакою. Бек випустив руку, і Бартон не встиг затулити горло руками, як він уже вгородив у нього зуби. Тут втрутились глядачі, і Бека відтягли. Поки лікар утамовував потерпільцеві кров і зав'язував рану, він шалено гарчав і ходив туди-сюди, ладен знову кинутись, якби його не відганяли дрючками. Не сходячи з місця, золотошукачі влаштували збори, де було визнано, що пес мав підстави роззлоститись, і його виправдали. Відтоді слава про Бека розійшлася по всіх усюдах на Алясці.

Пізніше, восени того ж таки року, він урятував Торнтонові життя в зовсім інших обставинах. Усі троє товаришів перетягали довгого вузького човна через небезпечні пороги на Сороковій Милі. Ганс і Піт ішли берегом, сповільнюючи ходу човна за допомогою тонкого манільського мотуза, якого вони чіпляли то до одного дерева, то до другого, а Торнтон сидів у човні, кермував, упираючись у річкове дно жердиною, і кричав товаришам, що їм треба робити. Бек був на березі, ішов упорівень з човном, не спускаючи тривожного погляду з господаря.

Човен підплив до дуже загрозливого місця. Ціла купа підводного каміння, ледве вкритого водою, вганялась далеко в річку. Ганс попустив мотуза і, поки Торнтон жердиною обережно проводив човна поміж камінням, кинувся бігма вперед, щоб притягнути його мотузом, коли човен обійде скелі. Човен вибрався із тіснини і прудко помчав за водою. Ганс мотузом зупинив човна, але зробив це так раптово, що човен перекинувся догори дном і так підпливав до берега, а Торнтона бистрінь зараз же понесла до найнебезпечнішої частини порогів, де вода вирувала і звідки жоден плавець не здолів би випливти.