У ту ж мить Бек був уже в воді. За триста ярдів від берега, серед страшного виру, він наздогнав Торнтона і, відчувши, що той вхопився йому за хвіст, повернув до берега, загрібаючи лапами скільки сили. Але не так вони наближались до берега, як їх зносило вниз, і вони вже чули погрозливий рев води звідти, де шалена бистрина розбивалася бризками й піною об скелі, що стриміли з води, наче зуби велетенського гребеня. Коло останнього прикрого порога вода мчала з дикою швидкістю, і Торнтон зрозумів, що йому не дістатись до берега. Він налетів на одну скелю, боляче вдарився об другу, тоді його з страшною силою жбурнуло на третю. Випустивши Бека, він ухопився обома руками за її слизький верх і, напружуючи голос, щоб перекричати ревіння води, гукнув:

— Пливи, Бек! До берега!

Хоч як скажено впирався Бек, течія зносила його вниз і він не міг повернутись. Почувши двічі повторений господарів наказ, він піднявся над водою, високо держачи голову, ніби для того, щоб востаннє глянути на господаря, і покірливо повернув до берега. Гансові й Пітові пощастило витягти його, коли він уже знесилів і починав захлинатися.

Знаючи, що лише кілька хвилин можна втриматися за слизьку скелю, коли навкруг страшна прудкотеча, Ганс і Піт чимдуж побігли берегом вище за те місце, де висів Торнтон. Там вони обв'язали Бекові шию й плечі мотузом так, щоб він не заважав йому дихати й пливти, і спустили пса в річку. Він сміливо кинувся вперед, але не в саму середину бистрини. Він пізно побачив свою помилку, коли вже зрівнявся з Торнтоном і міг за яких п'ять-шість вимахів дістатись до скелі, а течія його проносила далі вниз.

Бачивши це, Ганс відразу шарпонув мотуза й став його замотувати так, ніби він тяг човна, а не живу істоту. Бек був у самій бистрині, як мотуз потяг його під воду. Коли його підняли, він уже напівзахлинувся водою, — Піт і Ганс мусили відкачувати його. Похитуючись, він звівся на ноги, але зараз же знов упав. Цю мить з річки долинув ледь чутний Торнтонів голос. Слів не можна було розібрати, та вони зрозуміли, що він загибає. На Бека господарів голос уплинув, як електричний струм. Він скочив на рівні ноги й поперед людей побіг до того місця, де його спускали в воду.

Знову на нього нав'язали мотуза і спустили в річку. Він хутко поплив просто насеред річки. Один раз він не розрахував добре, вдруге це вже не трапиться. Ганс рівномірно розмотував мотуза, а Піт стежив, щоб він не плутався. Бек усе плив уперед. Опинившись на одній лінії з Торнтоном, він повернув і з швидкістю кур'єрського поїзда помчав до скелі. Торнтон побачив собаку, і коли Бек ударився об нього з усією силою тої бистрини, що його несла, обіруч схопився за кудлату шию. Ганс обернув мотуза навколо дерева, і Торнтон та Бек пірнули в воду. Задихаючись, ковтаючи воду, то собака під людиною, то людина під собакою, воліклися вони по скелястому дну, їх било об каміння й корчі, і так видобулися вони на берег. Прийшовши до тями, Торнтон побачив, що лежить долічерева поперек колоди, принесеної річкою, а Ганс із Пітом старанно відкачують його, повертаючи з боку на бік. Перший його погляд був до Бека. Ніг жалібно вив над його непорушним тілом, а Скіт вилизувала йому заплющені очі й мокру морду. Ставши на ноги, Торнтон, сам увесь подряпаний і побитий, уважно обдивився Бека ї виявив, що в нього зламано три ребра.