Всі троє вийшли йому назустріч.

Важко дихаючи від швидкої ходи, Моллер поманив до себе пальцем Грязнова, а коли той наблизився до нього, сказав пошепки:

— Сюди незабаром прийде Абіх… і, можливо, не сам. Пан Ожогін просив мене і вас постежити за ним.

— Ходім, я покажу зручне місце для цієї мети. — І Андрій пішов до вже знайомого барака.

Моллер вистрибом побіг за ним. За Моллером ішов Алім, за ним — Пауль.

Пройшовши весь барак, Андрій наблизився до стола і сів на лаву. Сіли й інші. Моллер ще не встиг віддихатись і, вийнявши хусточку, витирав нею спітніле обличчя. Всі мовчали.

За домовленістю, Пауль повинен був зайняти місце для спостерігання біля воріт, але йому хотілося бути присутнім при початку такої незвичайної розмови, і зараз він з цікавістю розглядав гестапівського підлабузника.

— Чи багато вам платить гестапо за ваші послуги? — спитав нарешті Андрій і вийняв із кишені аркуш паперу.

Той здивовано подивився на юнака.

— А вам? — усміхнувся він.

— Нам нічого не платить.

— Мені платять, але нерегулярно і не завжди стільки, скільки я хочу. Але чому ж вам… Хоча так, я випустив з уваги: у вас пан Юргенс. Ви у вигіднішому становищі.

— Чи не бажаєте ви поділитися своїм досвідом роботи? — знову запитав Андрій.

— Досвідом роботи? Як це розуміти?

— Ці прізвища вам що-небудь говорять? — спитав Андрій і подав Моллеру список осіб, складений Абіхом і Вагнером.

Господар готелю, ще не розуміючи, куди хилиться розмова, з цікавістю подивився на аркушик. Він прочитав знайомі прізвища, і раптом здогад обпік його мозок. Звідки цей список? Хто міг сказати їм прізвища осіб, за якими він стежив за дорученням гестапо? Моллер здригнувся і, випустивши аркушик на стіл, здивовано подивився на Грязнова.

— Кого ще можна занести до цього списку? — спитав Андрій.

— Я нічого не розумію, — пробелькотів Моллер, — намагаючись посміхнутися.

Грязнов повторив запитання.

— А вам це навіщо? — сухо, не без злості, спитав гестапівець.