Грязнов, сховавши пістолет у кишеню, записував усе нові й нові прізвища, які називав Моллер, їх набралося вже вісім, коли провокатор замовк.
— Усе? — спитав Андрій.
— Все. Більше не було.
— Вистачить і цього. Тепер напишіть отут, внизу, що всі перелічені вище особи видані вами в руки гестапо, і підпишіться.
Зрадник став рачки, його била лихоманка.
— Рахую до десяти. Один… два… три… чотири… п'ять… шість… сім… — почав Андрій.
Моллер взяв тремтячою рукою олівець і підписався.
— От і добре! — сказав Грязнов, кладучи папірець у кишеню.
— Свій вирок ви підписали. Тепер ми потурбуємося, щоб цей страшний список більше не зростав.
Моллер зіщулився. Зараз він був подібний до маленького, приреченого на загибель злобного хижака. Раптом він схопився з місця і побіг у кінець барака.
Забувши про пістолет, рукоятку якого він машинально стискав у руці, Алім кинувся слідом за гестапівцем. Моллер з невластивою для його років швидкістю добіг до кип'ятильника, видерся на нього, скинув, з себе пальто і вискочив у розбите вікно.
Пролунав запізнілий постріл.
— Утече, негідник, — крикнув Алім і швидко вискочив на кип'ятильник.
Андрій побіг по бараку до виходу, щоб перерізати Моллеру шлях.
І Алім, який вибрався на дах, і Андрій добре бачили, як Моллер біг, розмахуючи руками, але не до воріт, а до пролому у дощаній огорожі, до якого було значно ближче.
«Втече! — майнула тривожна думка в голові Грязнова. — Залишилося метрів з тридцять, не більше». В цей час пролунав ледве чутний звук, схожий на тріск зламаної дерев'яної палички. Моллер упав обличчям униз, а з-за ближнього навісу вийшов Пауль Рот.
Пролунав ще один постріл.
— Готовий, гестапівський недоносок… А ви теж молодці, хлопці! — сказав Пауль. — Ледве не проґавили цю нікчему. — І він похитав головою.