Зате дружина Юргенса відзначалася балакучістю. Вона згадала, між іншим, і трагічну долю Ашингера — чоловіка її рідної сестри.

Юргенс спробував заговорити з гостями по-російськи, але його дружина зробила благальне обличчя і, затуливши вуха пальцями, промовила:

— Карл, ради бога… я не можу терпіти цієї мови…

Юргенс замовк.

До висловлювань сина, рідких і нерозумних, батько ставився більше ніж зневажливо. Молодий Юргенс намагався говорити про такі речі, про які він, очевидно, не мав найменшої уяви, але висновки робив сміливі і авторитетним тоном.

— Берліна росіянам не бачити, до цього справа не дійде, — запевняв він своїх слухачів, запихаючи в рот паштет.

Батько кинув на нього невдоволений погляд, який, здається, говорив: «Отакий бовдур, а теж береться міркувати!», і болісно скривився.

Після ситного обіду друзі дістали можливість прослухати кілька музичних п'єс у виконанні пані Юргенс.

Вона грала так довго і так енергійно, що у Микити Родіоновича розболілась голова.

Виручив усіх молодий Юргенс. Сівши в куток дивана, він швидко заснув і став солодко висвистувати носом.

— І завжди так, — поскаржилася дружина Юргенса. — Варто мені почати грати, як він засинає.

— Виходить, музика заспокійливо впливає на його нерви, — сказав Юргенс і, підійшовши до дружини, поцілував її в лоб. — Відпочивай і ти, а ми поговоримо про справи. — І він запросив друзів до кабінету.

Насамперед Юргенс поцікавився, чи задоволені Ожогін і Грязнов одержаними продуктами і чого їм невистачає.

Друзі ніяких претензій не мали.

— Дуже добре, — кивнув головою Юргенс. — Будемо вважати, що це питання розв'язане, і обміркуємо решту. Ви рацію здали?

Ожогін відповів, що здадуть завтра. Юргенс підкреслив, що зробити це треба обов'язково: одержані знання достатньо закріплені практичною роботою, і перерва в кілька місяців не відіграє ніякої ролі.

Далі Юргенс пояснив, що після прибуття в Росію вони матимуть можливість як слід відпочити до того часу, поки не з'явиться уповноважений і не назве пароль. Хто він буде, не так важливо. Юргенс певний, що вони не підведуть його і залишаться вірними спільній справі. Якщо кожен з них трьох покаже себе на роботі, все влаштується краще, ніж вони можуть уявити. Але зради німці не потерплять. Обдурити їх неможливо.

— По-моєму, на цю тему, пане Юргенс, немає потреби говорити, — перебив Микита Родіонович шефа.

Юргенс посміхнувся.

В кінці розмови він видав друзям гроші і попередив, що тепер, у зв'язку з подіями, доведеться зустрічатись рідко.