Туркестану, старого Туркестану не було. В місто непереборно, владно ввірвалося нове. Відступали, безслідно зникали мазанки, зигзагоподібні безокі вулички, мечеті, дували. Нове тіснило їх перспективою широких вулиць, громаддям будинків, зеленню парків і скверів, стрункими рядами дерев, чіткими лініями зрошувальних каналів.

Саткинбай міцно заплющив очі. Йому здалося, що він спить і коли відкриє очі — все це зникне. Але ні, місто шуміло, дзвеніли трамваї, басисто гули сирени автомашин, не вгаваючи розмовляли люди.

— Тікати, тікати звідси! — прошепотів Саткинбай і швидко пішов до околиці міста.

Він ішов довго, не оглядаючись, не звертаючи уваги на людей, і тільки тоді, коли гамірні вулиці лишились позаду і він опинився серед високих глиняних дувалів, уповільнив кроки і поглянув навкруги.

Вулиця була глуха, безлюдна. Обабіч тіснилися старі, присадкуваті будинки. Через арики були перекинуті напівгнилі дерев'яні місточки.

Саткинбай став почувати себе бадьоріше, впевненіше. «Усе владнається, все буде добре. Хвилюватися нема чого, — заспокоював він себе. — Нема Файзулли — знайдуться інші».

Назустріч дрібними кроками йшла жінка під паранджею. Саткинбай, схвильований, зупинився, пропустив її мимо себе, йому було приємно бачити жінку під паранджею.

До мети було недалеко. Через яку-небудь сотню метрів стояв будинок старого Ширмата, або, як його колись називали, «Харамі», що означає «хитрий».

У двадцятих роках Ширмат переховував Саткинбая і його брата в своєму будинку від чекістів. Ширмат підтримував зв'язок між басмачами та їх посібниками. Це вірна людина і до того ж дуже хитра. Багато хто потрапив тоді за грати, а він уцілів і залишився на волі. Саткинбай пам'ятав, що у Ширмата в саду, біля хауза — водойми — була схована зброя. Ні, Ширмат безумовно вірна людина, якій можна говорити все, не криючись.

«Ось тут, здається», подумав Саткинбай і, нахилившись, пройшов у вузеньку, наче щілина, хвіртку.

Саткинбай не помилився: він стояв у знайомому до дрібниць дворі Ширмата. Кілька дерев зовсім всохло, дувал дуже нахилився, хауз засипаний, але аричок, як і колись, пересікає подвір'я. При вході в будинок Саткинбай зустрівся з літньою жінкою. Вона відійшла вбік і дала йому дорогу. В кімнаті Саткинбай побачив щуплого, обрезклого старого чоловіка в пошарпаному халаті, який сидів на долівці. Здавалося, поява гостя анітрохи не здивувала старого. Він подивився на нього нерухомим, байдужим поглядом і залишився сидіти, не ворухнувшись.

«Невже Ширмат?!» подумав Саткинбай, вітаючи господаря.

Той кивнув гостю головою.