Микита Родіонович знизав плечима:

— Все йде по-старому. Працюю над завданням, яке ви передо мною поставили минулого разу. Я багато думав і дещо навіть зробив.

Раджимі розіслав на столі карту Середньої Азії.

— Це добре, — сказав Юргенс. — А свого друга Ризаматова ви давно бачили?

— Аліма? — перепитав Микита Родіонович..

— Так.

— До свого від'їзду у відрядження.

Микита Родіонович догадувався, до чого веде Юргенс: мабуть, хоче перевірити, чи знає він про зникнення Аліма.

— Ризаматов сидить на ГЕС безвиїзно? — продовжував цікавитись Юргенс.

— Майже. Тільки зрідка приїжджає у місто.

— До вас заходить?

— Так, не було випадку, щоб він не заглянув до мене хоч раз на місяць. Але зараз чомусь не поспішає. Мабуть, зайнятий. У мене була можливість побувати у нього, та от Раджимі випередив. Але, якщо треба, я зможу вибрати час і з'їздити.

— Та ні… мабуть, не варто. Інша справа, коли він сам до вас приїде. Як ви гадаєте? — звернувся Юргенс до Раджимі.

— Вірно, — поквапно відповів той. — Спеціально їхати нема ніякої потреби.

— От що, — тим же спокійним тоном вів далі Юргенс. — Це стосується вас обох: треба припинити користування машиною Абдукарима. Це не зовсім зручно. І додому до нього ви не ходіть. Саткинбая там зараз немає, він у від'їзді… А до вас у мене прохання, — звернувся він до Ожогіна.

— Слухаю, — з готовністю відповів Микита Родіонович.

Юргенс присунув ближче до себе карту і схилив над нею голову.

— Цей пункт вам знайомий? — спитав він, показуючи олівцем.

Микита Родіонович глянув на карту:

— Знаю, це районний центр сусідньої республіки. Я в ньому бував кілька разів.