— Цілком.

— Так ось, на вас покладається обов'язок дістати мені чотири бланки командировочних посвідчень без зазначення прізвищ, але з підписами і печатками.

— Чотири? — перепитав Ожогін.

— Так, чотири, — підтвердив Юргенс.

Він пояснив, чому чотири. З ним поїде Раджимі, і кожному з них треба буде по два бланки. Чим це викликано, Юргенс розповість Ожогіну пізніше.

— А на який строк? — поцікавився Микита Родіонович.

— Ну, діб на двадцять-двадцять п'ять. Далі буде видно, — відповів Юргенс. — Ви зможете це зробити?

Ожогін сказав, що спробує.

— Це половина завдання, — продовжував Юргенс. — Друга його половина полягає в тому, щоб ви раніш виїхали туди самі, знайшли дві квартири, дали телеграму і зустріли нас.

Микита Родіонович замислився.

— Друга половина завдання важча, — відповів він. — Підстав для виїзду в мене немає.

— Треба знайти, — твердо сказав Юргенс.

— Важко.

— Без труднощів нічого не буває, і не мені вам говорити про це. Спробуйте довести дирекції, що так необхідно.

Юргенс нахмурився, обличчя його стало сердитим.

— Є один варіант, — подумавши, сказав Микита Родіонович. — Виїхати за власним бажанням, і не виїхати, а вилетіти, попросивши відпустку в сімейних справах на три-чотири дні.

— Я був упевнений, що ви знайдете вихід, — сказав Юргенс підкреслено офіціально.

— Коли потрібно мені вилетіти? — запитав Микита Родіонович.

— Чим швидше, тим краще. Бажано — завтра.

— Коли так, то прошу відпустити мене. — І Ожогін подивився на годинник. — Можливо, я ще встигну застати на роботі кого-небудь з начальства.