«Я виверну його навиворіт, але він скаже, хто такий Плісейс…»

З гучномовців долинув голос диктора, який сповіщав про те, що в аеропорту Орлі приземлився літак компанії «Айр-Амерікен» з Нью-Йорка. Це був той літак, яким мав прилетіти Гуго фон Глевіц. Гуго, крім клопотів у справах фірми, повинен був за його, Керка, дорученням відвідати свого батька і взяти у нього ампули для операції «Зомбі». «Досить зробити ін'єкцію цього препарату — і ваш об'єкт…» Так, він розповість усе, що приховував від мене, — про планшет Кьоніга і про Зеппа Плісейса, викладе все, що йому відомо про участь Патриції в теракті проти Торнау.

Генерал згорнув газету і поклав її до кишені. «Треба буде ще раз уважно вчитатися, спробувати розгледіти, що там між рядками». Гуго він побачив здалеку. Той спускався трапом, весело посміхаючись. Вигляд мав бадьорий, респектабельний, на всі сто відсотків — американський. На ньому був модний, від Семюеля, костюм, м'який з широкими крисами кагелюх, до руки прикута елегантним ланцюжком жовта шкіряна валізка.

— О, це ви, генерале? А я вас і не впізнав одразу… Когось зустрічаєте?

— Вас…

— Мене? О-о… Як це зворушливо… — Гуго обійняв генерала за плечі й так, щоб ніхто не почув, запитав: — Щось трапилось?

— Загострилося… Бунтує Тед.

— Ну, цього ми швидко заспокоїмо. Я привіз вам вітання від мого старого. Знаєте, він там непогано влаштувався… Про вас згадує з вдячністю. Передав невеличкий презент з докладною інструкцією… — Гуго показав на прикуту до руки валізку. — Тут для вас лист від Стінеса-старшого.

— Ви бачилися з містером Стінесом?

— Так. Він приймав мене як принца алмазного королівства і благословив на царювання. А вас, мій любий генерале, ми просимо взяти на себе клопоти по створенню філіалу розвідки нашої корпорації в Європі. «ХАМАГ» пропонує вам посаду директора-розпорядника. Все залишається, як домовлялися, любий генерале. Не сьогодні-завтра ви матимете свій мільйон. А далі все залежатиме від вас… Усі справи віднині наша фірма вестиме через банкірський дім Абса. Це значить, що нас не лише визнали, а й відкривають шлагбаум. Любий генерале, нам треба набирати швидкість…

Керк слухав Гуго, проте райдужні перспективи, які малював його новий бос, не стерли тривоги, не розвіяли щемливого передчуття біди.

Повернувшись до Мюнхена, Керк знайшов Патрицію в розпачі.

— З Тедом біда! Не встає, не їсть…

— Захворів, чи що?

— Вимагає, щоб я пішла до поліції й сама все розказала! Він вважає нас убивцями! І тебе, й мене, і…

— Дурниці, сьогодні ми вставимо йому клепку. Гуго був в Америці й привіз… Ось візьми…