— Тедді, я замовлю щось поїсти… Чого б тобі хотілося? Ти так змарнів…

Він заплющив очі, притулив до вуха невеличкого приймача й ніби потонув у звуках мелодійної української пісні. Що їй було робити, як достукатися до йою душі?

— Тедді, я розумію, ти маєш усі підстави зневажати мене, але знай — я згодилася поїхати до Монако тільки тому, що сподівалась: біля моря тобі буде легше. Це правда, Керк говорив мені, щоб ми доглянули там за бароном… Але ні про що інше мови не було. Це вже потім Грумкасель привіз ту коробку і наказ від Керка… Але, повір, смерть Торнау не на моїй совісті. Він все одно був приречений! Він заважав компаньйону, а головне, не влаштовував Стінесів… Йому зіпсував репутацію процес, де його судили як фальшивомонетника. Тоді Дітц, і Кьоніг…

Крайніченко розплющив очі й так погляпув на Патрицію, що вона замовкла. Зрозуміла — не про це їй треба зараз говорити. Коли вже хоче якось виправдатись, то повинна сказати йому…

— Тедді, ти знаєш про… зомбі?

Приймач замовк. Урвалась чарівлива мелодія пісні. Федір схопився і сів на дивані.

— Я не знала! Присягаюсь, я вперше почула… Він сказав, що перетворив тебе на зомбі-агента! Не дивись на мене так, я не винна!

Патриція заридала вголос. Він схопив її за плечі, торсонув і закричав просто в обличчя:

— Говори! Говори, що це таке?!

— Спочатку снотворне, а потім велика… смертельна доза препарату. Це вбиває волю — і ти розказуєш Керкові про все, що його цікавить. Гуго привіз з Америки новий, ще сильніший препарат… Це вже буде третій сеанс, Тедді! Це смерть! А я не хочу, щоб ти вмирав… Я кохаю тебе! Нехай моє кохання покручене й дике, але я кохаю… — Вона обвила його шию руками, але він відштовхнув її від себе, ян щось бридке, неприємне.

Зненацька до кімнати ввійшли Керк і Дайн — Рябчук. Генерал зиркнув на Патрицію й показав їй на двері:

— Вийди, нам треба поговорити з ним!

Знітилась і ніби враз постаріла. Хотіла щось сказати, але Керк ухопив за плечі й випхав із кімнати. Дайн зачинив двері на ключ. Тільки тепер Федір помітив у його руці невеличку валізку, дуже схожу на ту, якою користувався доктор Гельмут Шольтен.

— Сідайте, майоре, погозоримо.

— Нема про що нам говорити. Ви мерзотник — без серця і совісті. Про що може говорити бандит, котрий прийшов забрати у людини життя?

— Помиляєтесь…

— Ні, цього разу помиляєтесь ви. — Федір дивився на Керка, проте бачив, що Дайн заходить до нього ззаду. — Вам здавалося, що варто поманити мене звабами вільного світу — і я кину вам під ноги і честь, і совість, і Вітчизну. А коли зрозуміли, що зі мною так не вийде, вирішили перетворити на зомбі-агента, на слухняного яничара, щоб моїми руками творити зло. Тепер я знаю, чий голос вчувається мені в часи пекельної муки, коли ви впорскуєте мені…