— Він був тут, — розпачливо вигукувала Патриція. — Тедді не винний, повірте…

— Де він?! — почувся знайомий голос.

«Невже Керк? Так і є, це його голос. Жаль, не добив гада!»

— Ось він! — вигукнув поліцай, висовуючись із вікна. — Біжіть у нижні поверхи! Блокуйте двір!

— Взяти живим!

«Знову цей ненависний голос. Ні, досить! Цього разу живим не дамся! Нема як жити, нема сили боротися, та є можливість умерти чесною смертю!..» Зціпив зуби і зробив крок у прірву…

Генерал Керк, стояв у кабінеті перед люстром і тримав на тім'ї пухир із льодом. «Хай йому біс! Що воно таке? Безглузда смерть Дайна і майор… Що ж я все-таки не розгледів у ньому? Крайніченко вискочив із гри дуже невчасно. До нього було стільки запитань, і всі вони лишилися без відповіді. От хоча б узяти публікацію в «Парі-матч», її автор прямо посилається на папери Кьоніга… Де вони? Які зумів передати їх тому Зеппу Плісейсу, коли з майора не спускали очей? Усе те сподівався з'ясувати під час сеансу…»

Думки генерала урвав телефонний дзвоник. Жіночий голос повідомив, що його, містера Керка, викликає Берн.

— Хелло, Джіммі! — почуїся у трубці хрип Хемфрі, — Як ти там, старий? Давненько не чув твого голосу.

— Нічого, бос… У мене все о'кей!

— Ти газети читаєш? — по довгій паузі спитав Хемфрі.

— Аякже… Якщо ти маєш на увазі «Парі-матч», то я прочитав її ще вчора.

— Мені прикро, але я мушу тобі… Повір, я щиро…

— Не шукай слів, Едварде… Я подаю у відставку. — Ну, навіщо ж так зразу. Я ще спробую…

— Не варто! Вибач, що так вийшло! О'кей, старий! Він поклав трубку, приніс її на важільці обома руками і, посміхаючись, промовив:

— Ну, от… Доля вже нагадує про себе. Отож, Джіммі, рубаємо кінці. Насамперед треба перевірити, що там в «Сен-Готарді». Мали викликати федеральну поліцію для фіксації…

Він набрав потрібний номер. Трубку довго ніхто не піднімав. Потім почувся розгублений жіночий голос.

— Це ви, фрау Сабіна?

— Я…