— Я не до тебе, сам до себе кажу. Коли б тоді не повернув назад… Але то не я пішов від будинку, який вже був моїм надгробком, не я, не я, чуєш, дурню?

— Не кричи. Люди збіжаться.

І Бартек замовк. Тільки обличчя незнайомця — адже посланець Модеста так і лишився незнайомим — це обличчя розпливалося, двоїлось і троїлось, то був і Матус, і отой хлопець з-під Крачева, і, здається, поручник-питайло. А вокзал, якого не існувало, який був скоріш пародією на вокзал, огортали сутінки, робилося душно, і люди, що виходили з-за невисокого залізного бар’єра, були наче сонні мухи.

9

9

Телефон. Він не дзвонить, а ніби зловісно гарчить.

Мабуть, Смоляк з якою-небудь дрібницею або й без усякого приводу, чортів іпохондрик. Серед ночі. Аби тільки не збудив матір, аби тільки її не збудив, Кароль навіть уявити собі не може зустрічі матері з Бартеком; вони зустрінуться, неминуче зустрінуться, але нехай це буде трохи згодом, за інших обставин, не зараз. Магда дивиться в стелю, очі в неї, мов дві крижинки, а може, й не дивиться, думає про Бартека, якого Модест все-таки зумів воскресити, може, зрештою, ні про що не думає, бо думки її теж із криги; мати, якщо навіть прокинеться, не ввійде сюди, напевно ж, не ввійде, телефон часто дзвонить уночі, і мати не біжить на дзвінок, Кароль даремно так злякався, аж самому дивно.

— Привіт, Каролю, вибач, що турбую в таку пору. — Смоляка майже видно на другому кінці провода. — Але Чеслав…

— Що трапилось? — Кароль хоче запобігти нещастю, другому лихові, відволати його.

— …з ним нічого. Але в нас була така халепа. «Так само, як у мене», — думає Кароль, йому страшенно не хочеться розпитувати про подробиці; Смоляк розповідає, не чекаючи запитань: засідка, повірив телефонному дзвінку. «Навіщо дав себе обдурити, чортів іпохондрик?»

Убили лікаря, поранили шофера. «Лікаря? Якого лікаря? Що робив лікар у Смоляка?» Кароль протирає очі, потім міцно стуляє повіки, але не бачить ніякого лікаря, а Смоляк усе говорить: чотирьох бандитів поклали на місці, один конає, це здорово, дуже здорово, двоє втекло, в такому шарварку завжди хтось дремене. Скільки разів Бартек тікав, вислизав, його не змогли покласти, добре це чи погано — так питання не стоїть; є факт існування Бартека, факт невблаганний, як сокира ката, навколо нього почнуть тепер громадитись інші факти й фактики, плутанина фактів, чужих радощів, чужого розпачу, вони роєм обсідають його голову, тільки його голову, радість Петера і його зчудування, недуга матері після цієї зустрічі, недуга з радості, крижані очі Магди, крижані думки Магди — все це повинен вчасно побачити він, Кароль; Чеслав лишається на ніч у Смоляка, це добре, це чудово, але лікар?