— Ви мене з кимось сплутали.

— Мабуть, ні.

— І все-таки сплутали.

— Та хто б тебе не впізнав?

— Відчепись. Забирайся геть, по-доброму кажу.

— А ви майора Модеста знаєте, капітане?

Ось тепер і придасться наган, забраний в сонного міліціонера. Один блискавичний рух…

— Облиш. Подумай. Ухекаєш мене, і тебе одразу візьмуть за шкірку, це тобі не ліс. А якби навіть і дав драла, — ти ж ас, із біса спритний ас, — подумай, чи далеко втечеш? Далеко? І чи надовго?

— Чого від мене хоче Модест?

— Ти чув про Блиска? Може, не доводилось чути про «президента» Блиска? А це твій давній приятель, здивуєшся, коли його побачиш…

До лісу. Виходить, до лісу. Не зі Щеціна, то з Познані — до лісу. Недалеко він утік від Модеста.

— Е, ні. Я не піду.

— А куди підеш — до Польська? Мабуть, жартуєш.

Будеш судитися з братом за дівчину? Вони вже одружились. А ти мертвяк. Для всіх, геть для всіх.

— Давно?

— Що давно?

— Коли одружились?

— Взимку. Таке бучне весілля було.

— Виходить, тоді ще ні…

— Що тоді?