Удень і вночі людина-звір Ле Бо будував підступні плани проти пса. Лишав отруйні приманки; убив голуба і заховав стрихнін у його туші; будував пастки зі старих колод і лишав поруч приманки з м’яса, провареного в жирі. Ле Бо облаштував засідку з соснових і кедрових гілок, де чекав на пса з рушницею багато годин. Одначе Мікі завжди виходив переможцем.

Якось увечері Мікі знайшов велику ільку в одному з капканів. Він не забув давнішньої сутички з Учаком і прочухана, якого дістав. Проте, зустрівши Учака Другого, він і в гадці не мав мститися. Зазвичай Мікі ховався під вітроломом із настанням сутінок, та цього пообіддя продовжив блукати, бо потерпав від лютої й нестерпної самотності. Дух дружби Кускаєтум напосідав на нього: усім нутром Мікі прагнув знайти товариша з плоті і крові. Це бажання гризло зсередини, і пес навіть забував про голод і полювання. У його душі утворилася глибока порожнеча.

У такому гуморі Мікі й натрапив на Учака. Можливо, навіть на того самого Учака, що пошматував песика кілька місяців тому. Коли так, колишній супротивник значно підріс і змінився — зрештою так само як Мікі. Учак був гарною твариною з довгим шовковистим і блискучим хутром. Він не пручався, а просто терпляче чекав, як Мікі вирішить його долю. Песику новий знайомий видався теплим, м’яким і затишним. Він згадав про Ніїву і сто з гаком ночей, що вони провели разом. Мікі поглянув на Учака як на приятеля, тихенько заскавучав і наблизився. Мікі вирішив подружитися. Навіть із колишнім ворогом Учаком можна мирно валятися поруч і ділити маленькі радості. Порожнеча в серці Мікі завдавала великого болю.

Учак нагадував хутряний м’ячик. Він не зреагував, не поворушився, а лише напружився. Звір у пастці спостерігав, як Мікі по-пластунськи підповзав дедалі ближче. Песик ніби знову став грайливим цуценям. Він аж тремтів з радості, виляв хвостом і дзявкав, мовляв: «Забудьмо колишні непорозуміння, Учаку. Давай дружити. Я тобі покажу чудовий вітролом і можу вполювати для тебе кролика».

Учак усе одно не ворушився й не видавав ані звуку. Мікі підповз так близько, що міг дотягнутися до приятеля передніми лапами. Песик шалено закрутив хвостом. «Я тебе витягну з цієї пастки, — здається, казав він. — Її облаштував дволапий звір, а я його ненавиджу».

Раптом Учак із блискавичною швидкістю — Мікі не встиг й оком кліпнути — вистрибнув з капкана, наскільки дозволяв ланцюг, і кинувся на пса. Зубами й гострими, як лезо, кігтями він дряпав Мікі морду. Попри безцеремонність, войовничий запал ще не охопив Мікі, і песик був готовий відступити, якби Учак не вгризся йому в плече. Мікі загарчав і спробував вивільнитися, проте Учак не послабив хватки. Тоді Мікі клацнув зубами десь на потилиці ільки. За мить Учак був мертвий.