Її чарівна присутність відродила Кента. Спонукала його тримати голову високо, не ховаючи очей від життя. Вона була його натхненням і його відвагою заразом і з плином часу ставала йому все ближчою й дорожчою.

Рання осінь застала його в землі Фон-дю-Лак, за двісті миль на схід від Форт-Чиппевіана. Тієї зими він приєднався до одного француза, і до лютого вони полювали разом уздовж нижчих гряд Пустища.

Він пройнявся великою повагою до Пікара, свого нового товариша. Але жодним словом не обмовився йому про свою таємницю, як і про нове бажання, що потроху зростало в ньому. І що довше тяглася зима, то глибше ставало бажання, переростаючи у нестримний потяг. Воно жило в ньому день і ніч. Він мріяв про це уві сні, а коли прокидався, мрія не зникала. Він хотів ДОДОМУ. Та коли він думав про дім, він згадував не Пристань і не схід країни. Для нього «дім» означав тепер єдине місце в світі — місце, де жила колись Маретта. Десь там, захована у горах далеко на північному заході, лежала загадкова Долина Мовчазних Людей, до якої вони прямували, коли загинуло її тіло. А тепер дух її наполегливо закликав його продовжити подорож. Наче голос лунав у його душі, благаючи, спонукаючи його назавжди оселитися там, де жила вона. Кент почав будувати плани, і в цих планах віднаходив нову радість і нове життя. Він знайде її дім, її близьких, долину, що мала стати їхнім раєм. Тож наприкінці лютого, зі своєю часткою здобичі в наплічнику, він попрощався з Пікаром і знову попрямував до ріки.

Роздiл 24

Роздiл 24

Кент не забув, що є вигнанцем, але це його не лякало. Тепер, коли він мав новий і збурливий стимул для боротьби, він знову повернувся до того, що називав «мистецтвом гри». Дуже обережно він просувався до Чиппевіана, хоча й був упевнений, що навіть його давні друзі у Пристані не впізнали б його тепер. Його борода відросла на десять-дванадцять сантиметрів, його волосся було кошлатим і нестриженим. Тієї зими Пікар справив йому куртку зі шкіри молодого канадського оленя, оторочену бахромою на індіанський манер. Кент підібрав слушний час і ввійшов до Чиппевіана перед самими сутінками.

У крамниці Компанії Гудзонової затоки горіли лампи, коли він увійшов зі своїми хутрами. У приміщенні не було ані душі, окрім магазинного клерка, і близько години двоє чоловіків торгувалися. Врешті-решт Кент придбав собі нове вбрання, вінчестера й усі набої, що міг підняти. Не забув також бритву й ножиці, і коли він закінчив із покупками, то все ще мав у запасі гроші в еквіваленті вартості двох шкурок сріблястої лисиці. Тієї ж ночі він покинув Чиппевіан і, орієнтуючись по світлу зимового місяця, поставив намет за півдюжини миль на північ, у напрямку Пристані Сміта.