Навколо галявини дерева здіймалися таким правильним півколом, неначе хтось навмисне їх тут насадив. А за ними, наскільки погляд сягав углиб хащ, простирався високий сосновий ліс. Стовбури майже всіх дерев мали однакову товщину – деякі з них сягали двох футів у діаметрі. Але це були голі стовбури – жодної гілки. Вдень у цьому лісі можна було бачити на дуже далеку відстань, бо ж кущі тут не росли.

Стовбури дерев були прямі і майже циліндричні, як у пальм. Можна було б навіть подумати, що це пальми, якби їх широкі крони закінчувалися конічними верхівками. Але то були не пальми, а добре мені відомі австралійські сосни.

Я навіть не звернув би на них особливої уваги, якби мене не вразило в них дещо незвичайне. Хвоя у них була не яскраво-зеленого, а жовто-бурого кольору. Спершу я думав, що це омана зору або особливий ефект місячного освітлення. Але, підійшовши ближче, побачив, що голки були справді не зелені, а сухі і зів’ялі, хоча ще трималися на гілках. Крім того, я помітив, що стовбури сосен здавалися висохлими і кора на них наче облупилася. Цей сірувато-коричневий ліс простягався на велику відстань.

Я пригадав Гікменові слова: і справді, весь ліс був мертвий. Влучно він сказав! Дерева з’їв сосновий шовкопряд.[67]

Розділ LXXXIII В облозі

Розділ LXXXIII

В облозі

В ту мить мене це дуже зацікавило. І от що я ще відкрив для себе: синій світанок поволі змінював колір хвої – зорів схід. Мої супутники швидко посхоплювалися на ноги зі свого вологого росяного ложа і стали перевіряти попруги в коней. Усі зголодніли, але годі було сподіватися на сніданок. Зоря спалахнула лише кілька хвилин тому, але швидко розвиднювалося. Ми приготувалися до погоні. Скликали вартових, крім чотирьох, яких завбачливо залишили на чатах. Повідв’язували коней, ретельно перевірили і змастили рушниці. Більшість моїх товаришів брали участь у багатьох військових кампаніях, а тому вміло вжили всіх запобіжних заходів, аби забезпечити нам успіх у майбутній сутичці. Ми сподівалися ще до полудня наздогнати індіанців. Кожен розумів, що це переслідування може скінчитися кровопролиттям, усі ще раз твердо вирішили рухатися вперед.

Кілька хвилин ми шикувалися. Вперед мудро вирішили відправити найдосвідченіших розвідників, аби вони оглянули ліс, перш ніж у ньому з’явиться наш загін. Таким чином ми могли б уникнути раптового нападу із засідки. Звісно, на роль розвідників призначили старих мисливців. Ми готові були вирушити. Вершники скочили в сідла, розвідники попрямували до краю лісу, як раптом на узліссі до нас долинули постріли і тривожні крики вартових. Вони ще не змінилися, і всі четверо одночасно розрядили свої рушниці. Тисячі пострілів прокотилися лісом, але то було не відлуння, а справжні рушничні й мушкетні постріли. Одночасно з ними пролунав пронизливий бойовий клич червоношкірих.