Так минуло дві години. Ми вже мали втрати. Не обійшлося і без кількох прикрих випадків, після яких гостре почуття ворожнечі спалахувало ще сильніше. У нас було кілька поранених – двоє з них тяжко – і один убитий. Це був юнак, улюбленець усього загону. Смерть його викликала новий вибух люті.

Індіанці зазнали серйозніших втрат. Ми бачили, як вони один за одним падали під нашими пострілами. У нашому загоні було кілька найкращих стрільців у всій Флориді. Гікмен казав, що він «узяв на мушку» трьох, а кого Гікмен «брав на мушку», в того вже точно влучала куля.

Везерфорд уклав одного індіанця наповал. У цьому не було жодного сумніву: ми бачили мертве тіло дикуна між деревами, там, де він упав. Товариші боялися відтягувати труп, щоб не потрапити під смертоносний вогонь цієї жахливої рушниці.

Через якийсь час індіанці вирішили застосувати нову тактику. І тут вони виявилися вправнішими за нас. Вони стали по двоє за кожним стовбуром. Один стріляв, а другий тим часом прицілювався. Цілком природно, що той із нас, кому призначався постріл, знав, що тепер його ворогові потрібен час, аби знову зарядити рушницю. Він зменшував пильність і ставав жертвою другого стрільця.

Цей розрахунок виявився правильним. Перш ніж ми розгадали цю хитрість, у наших лавах уже було кілька поранених і один убитий.

Така підступність ще сильніше розлютила наших людей, адже ми не могли відповісти тим самим. Нас було дуже мало, і, якби ми стали по двоє за одне дерево, то ослабили б свій ланцюг. Тому мусили зберегти колишні позиції і лише вжити запобіжних заходів.

Раз нам вдалося відплатити індіанцям їхньою ж монетою. Це зробили Чорний Джек і я. Ми стояли майже поряд за двома деревами. Проти нас було троє дикунів, які весь ранок стріляли значно жвавіше за інших. Одна з куль пробила рукав мого мундира, а в Джека куля вирвала жмут волосся з його кошлатої голови. На щастя, ніхто не був поранений.

Одного з цих індіанців моєму приятелеві дуже кортіло поцілити. Це був високий дикун в уборі з пір’я грифа – імовірно, вождь. Його обличчя час від часу мелькало між деревами і мало якийсь особливий яскраво-червоний відтінок. Воно блищало між стовбурів, наче другий сонячний диск. До нього мій слуга відчував особливу ненависть. Мабуть, індіанець помітив колір шкіри Джека і впродовж перестрілки весь час під’юджував його. Індіанець говорив своєю мовою, але Джек досить добре знав її. Джек був роздратований, розлючений і присягнувся помститися яскраво-червоному вождю.

Мені вдалося допомогти Джекові здійснити його план. Закріпивши на палі свій кашкет, я трохи вистромив його з-за стовбура. Це була стара, всім відома хитрість, але індіанець, як висловився Джек, «попався на вудку». Яскраво-червоне обличчя показалося над заростями пальмето, злетів димок, і в ту ж мить куля вибила кашкет із моїх рук. Та одночасно пролунав інший, гучніший постріл – то вистрілив Джек.