Навколо нас була гола місцевість, де, здавалося, навіть такі люди, як Гікмен і Везерфорд, не могли добути їжі. І все ж їм вдалося викрутитися з цього критичного становища. Вони закликали на допомогу всю свою винахідливість, і раптом їм спала на думку чудова ідея. Мисливці стали швидко розгрібати суху глицю, що товстим шаром вкривала землю. Що вони там шукали: хробаків, личинок, ящірок? Та, здається, до цього ще не дійшло. Хай які вони були голодні, але плазунами не збиралися харчуватися. Вони мали кращу ідею. Невдовзі їхні радісні вигуки переконали нас в успішності пошуків.

Гікмен тримав у руці щось буре конічної форми, подібне до великого ананаса. Виявилося, що це соснова шишка – її легко відрізнити за розміром і формою. Гікмен гукнув на всю галявину:

– А нумо, друзі, збирайте ці деревні яйця і трощіть їх! Усередині є зерна – цілком пристойна закуска. Звичайно, це вам не свинина і не мамалига, але тут немає свинини з кашею. Пошукайте навколо себе – ви напевно знайдете купу цих шишок.

Усі зраділи й миттю кинулися рити суху глицю. Це були шишки з сосен, які нас оточували. Деякі лежали на поверхні, просто під рукою, а інші довелося викопувати з-під землі за допомогою шомполів і рушничних дул. Хай там як, а кожен мав чималий запас цих «яєць». Ми жадібно гризли зерна. Їх смак усім сподобався, але шишок було надто мало, щоб наситити п’ятдесят голодних шлунків.

Деякі дотепники навіть зубоскалили з цього приводу. Найбільш безтурботні з нас весело сміялися, чистячи шишки. Та взагалі нам було не до сміху – становище виявилося не з легких. Залишалося зовсім мало часу (доки вщухла стрілянина), щоб обговорити подальші дії. Досі ми якось не замислювалися, що перебуваємо в облозі. Під час напруженого бою в нас не було часу міркувати над своєю долею. Перестрілку ми розцінювали лишень як сутичку, яка невдовзі мала завершитися перемогою однієї зі сторін. Однак тепер зрозуміли, що ворог веде правильну облогу. Нас оточили з усіх боків, наче замкнули в хисткій фортеці. Єдиним нашим захистом було кільце дерев. Ми навіть не мали збитого на швидку руку блокгауза, щоб сховати своїх поранених. Кожен стояв вартовим на незмінному посту! Наше становище було вкрай небезпечним і ми навіть уявити не могли, як вирватися з облоги. Коні повтікали, лише один лежав мертвий біля ставка. Він упав од кулі Гікмена. Вчинок мисливця здивував мене, але про його задум я довідався трохи згодом.

Ми могли втримати свої позиції проти ворога уп’ятеро сильнішого, але що нам їсти? Спраги ми не боялися. Вночі буде легше: затемна зможемо пробратися до ставка.